Читати книгу - "Небезпечний утікач"

Відведені назад, за спину, і перетягнуті мотузкою руки сипая дрібно тремтять. Він дивиться на тих, кого ведуть, і йому здається, що він втрачає розум.

Їх виводять зі склепу по десять чоловік, — кожні десять чоловік зв'язані докупи однією мотузкою.

П'ятдесят вісім годин вони пролежали в темряві, в підземеллі, один на одному, задихаючись без свіжого повітря, від вогкості, від тісноти. Це ті сипаї, які останніми ввійшли в підземний хід і не встигли добратися до Селімгура.

Вибух завалив вихід до форту, й останні сто двадцять чоловік залишилися в темних переходах під землею.

Там знайшов їх Ходсон, і тепер їх ведуть на шибеницю, всіх до одного.

— Призвідців відокремити! — наказав генерал, і майор Ходсон шукає найголовніших бунтівників. Щоб настрахати інших, їм готується особлива кара.

Сипаїв виводять по десять чоловік, ведуть на площу повз майора.

Після безсонних ночей, втоми, штурму, боїв, після підземелля вони хитаються, мов п'яні, очі у них хворобливо блищать.

— Посміхатися! — велить їм саїб-майор.

Він хоче впізнати Панді, головного Панді, по спотворених зубах.

Вони йдуть, широко посміхаючись, показуючи зуби майорові. З посмішкою на шибеницю — процесія божевільних.

Ходсон сидить під навісом, пильно дивиться кожному в обличчя.

— Ха-ла-а!.. Ходсон-саїб! — сміючись, вони вітають його.

Прокляті індійці, вони не бояться смерті!

— Ха-ла-а!.. Ходсон-саїб!..

Босі ноги пританцьовують у ритм; зв'язані мотузками, вони танцюють разом, по десять чоловік.

Пісня народжується в цьому ритмі, вони співають:

Партія іде за партією, вулиця порожня, сікхи мовчки стоять позаду; місто мертве, навіть купці мовчать по праву руку майора.

— Ха-ла-а!.. Ходсон-саїб!..

Сікхи похмуро стоять позаду, попереду їх начальник, акалі, у високій гостроверхій шапці, весь у збруї з чоток, з чорною бородою.

— Що, сікхи Пенджабу, — кричать ті, що проходять мимо. — Допоможе вам ваша богиня Девані, коли і вас поведуть на страту!

Сікхи мовчать. Їх бородаті обличчя похмурі. Може, вони згадують 48-й рік і взяття Мултана?

танцюють засуджені.

Ось один, молодий, обплутаний мотузками, іде попереду. Він посміхається широко, у нього блищать очі. Лалл-Сінг посміхається не тому, що звелів майор. Він сміється і пританцьовує у мотузках.

У місті знають цю посмішку, ці блискучі очі.

— Головних бунтівників назвати! — наказав майор.

Торговець сухим гноєм стоїть серед купців. Він пам'ятає, як цей самий сипай проганяв його на базарі з обжитого кутка. Торговець нахиляється до майора:

— Бери цього, Ходсон-саїб!..

— Відокремити!.. — велить майор.

Лалл-Сінга ведуть.

Партія за партією іде й іде.

— Де Панді? Найголовніший Панді! — вимагає майор.

Сипай по ліву руку майора блідий від страху. Панді немає, він не може його знайти.

Панді немає ні серед мертвих, ні серед живих.

— Як його знайти? Він диявол!.. Перевертень… — шепочуть купці.

Мулли пильно дивляться з-під сивих брів.

— Ні, Панді немає серед них.

— Шайтан! — шепочуть мулли. — Він утік під воду або перетворився в дим і полум'я і вилетів у жерло своєї великої гармати.

Ось іде невисокий чоловік, перетягнутий мотузком, — в ряду інших, як брат серед братів. У нього сині очі європейця. Макферней останнім пішов у підземний хід, і тепер, разом з усіма, його ведуть на страту. Клапті білого капелюха на сивому волоссі Макфернея, плями пропасниці на змученому обличчі. Купці впізнають його і мовчать. Купці обертаються до своїх мулл — мовчать і мулли. Це хакім — особлива людина, він лікував їхніх хворих. Навіть мулли не хочуть виказати Макфернея. Але сипай коло лівого плеча Ходсона ступає крок уперед.

— Де Панді? Давай нам Інсура-Панді! — каже йому майор. — Інакше повиснеш у петлі.

— Я дам тобі іншого, саїбе, — шепоче сипай. — Я дам тобі іншого за хорошу смерть. Ось іде людина твого народу, а ти не можеш її відрізнити!..

— Європеєць!.. Серед мерзенних сипаїв? Європеєць серед бунтівників?.. — Ходсон забуває навіть про Панді. Ходсон робить знак, і Макфернея виводять окремо.

«Джін-Га-Джі, Джін-Га-Джі», — танцюють засуджені.

Ось уже всі пройшли. Панді немає серед них.

— Перевертень, — шепочуть купці. — Шайтан!

Будинки міста темні, вечорами в них не засвічують вогнів. Уранці не крутяться жорна домашніх млинів.

Кішки розтовстіли, годуючись трупами убитих биків і мулів.

На головній площі, на гранітній пласі, лежать семеро вбитих: це шахові сини та онуки, виставлені за наказом Вільсона, щоб страхати городян.

Сморід пливе над Делі від неприбраних трупів.

«Розправитися з непокірними! — віддав наказ генерал Вільсон. — Убивати без жалю кожного, хто співчуває бунтівникам або ховає повстанців у себе вдома».