Читати книгу - "Порожня труна"

Фантомасового сина, що був заарештований під прізвищем Брідж. Жюв і Фандор виступали на процесі як свідки. Здебільшого саме вони наставляли поліційні тенета, в які так по-дурному втрапив син Генія злочину. Саме через це вони їхали до Палацу правосуддя. Хоч їх і проймав острах, обоє тішилися думкою, що знову з відкритим забралом змагатимуться зі своїм смертельним ворогом.

Та якщо суд і справді мав засудити чи виправдати Владіміра, то Жюв і Фандор переймалися зовсім не ним. Владімір, зрештою, був лише нецікавим статистом, за ним стояв Фантомас, справжнє страховисько, і саме його вони побоювались. Адже справді: навряд чи Фантомас віддасть свого сина Сенському трибуналові, дозволить винести йому, очевидно, смертний вирок, не спробує врятувати його від гільйотини. Жюв і Фандор у цьому не сумнівалися. Приятелі, що під час трагічної справи жокея в масці заарештували князя Владіміра, тепер тривожилися, гадаючи, що той арешт спричиниться до нових драм; саме сьогодні Владімір сяде на лаву підсудних, щоб відповісти за скоєні злочини.

Попри неспокій, Жюв і Фандор були щасливі, що дочекалися довгожданого дня. Схопити Владіміра означає перемогти Фантомаса! Завдати йому страшного удару, особливо дошкульного зараз, бо ж батьківські почуття — єдине, що, можливо, ще збереглися в того страховиська. Жюв і Фандор чекали всього, боячись Фантомасової помсти. Сторожко позирали на знайомі паризькі вулиці крізь брудні автомобільні шибки.

— Стережися! — своїм звичаєм весело гукнув Жером Фандор. — Фантомас уже близько.

— Стережися, Фандоре, — поважно повторив Жюв, — нині не до жартів. Владімір може втратити голову, а ми — позбутися життя.

Цього ж дня князь Владімір, якого потай тримали у в'язниці Санте і який, | відколи його ув'язнили, розмовляв лише із слідчим, побачив, як о шостій ранку в його камеру ввійшли двоє знайомих охоронців.

— Що там іще? — запитав він.

Один з охоронців пояснив:

— Ти диви на нього. Не знає, що сьогодні його судитимуть!

— Сьогодні? — перепитав Владімір. Ця новина вразила й приголомшила його. У в'язниці Фантомасів син помітно змінився. Він належав до непосидючих, шалених, свавільних і ласих до втіх натур, яким важко звикнути до похмурого в'язничного життя. Перебування в Санте страшенно гнітило його. Часом йому дошкуляло безсоння, а часом, коли вдавалося заснути на твердому і в'язничному ліжку, він прокидався серед ночі від жахітливих видив, насилу переводячи дух, сходячи потом, мало не віддаючи Богу душу. Щоправда, попервах князь Владімір не дуже переживав за свою долю, вважаючи, як і всі, ніби Фантомас усемогутній. Знаючи про нахваляння батька, який називав себе володарем усього і всіх, Владімір вірити не хотів, що він — у руках правосуддя і ніхто за нього не вступиться… «Фантомас урятує мене, — думав Владімір, — вирве мене з в'язниці». Але минали дні, тижні, а його розпачливе становище не мінялося. На Владімірі, як, зрештою, на всіх в'язнях за таких умов, тяжко відбилося одиночне ув'язнення. Він втратив лік дням, а іноді просто знетямлювавсь. Не знаючи, що діється в світі, не маючи звісток від Фантомаса, князь Владімір дійшов висновку, що батько забув про нього. Отже, на жаль, не мине тяжкої долі, буде засуджений на смерть, а тоді — і страчений!

Слідчий, що вів його справу, був чоловік послідовний, точний і відважний. Він запекло змагався з Владіміром за кожне слово. Князь уперто замовчував свої злочини, деякі пояснював, виправдовував. Це вкрай виснажило його. Пам'ятаючи батькові поради, Владімір рішуче відмовився від адвоката. Та все ж йому призначили молодого стажера, з добропорядної родини, що хизувався власною особою і куцими бакенбардами. Він недбало походжав кабінетом, нітрохи не переймаючись захистом свого страшного клієнта, якого теж боявся. Отож князь Владімір не мав від свого захисника ніякої підтримки.

У такій ситуації Фантомасів син, жертва глибокої неврастенії, вважав себе пропащим і приреченим; він забув про свій суд, а тут охоронець заявив:

— Сьогодні вам іти на суд.

Князь здригнувся, вражений, ніби й не здогадувався про трагічний день, що мав піднести йому або життя — якщо виправдають, або смерть — якщо буде смертний вирок. Проте князь Владімір нічого не сказав: він давно вже не опирався, корився наказам, терпів наругу, байдужий до всього. На лаві мав опинитися покірний, безвладний підсудний.

Не помітивши нічого підозрілого, тож не маючи причин непокоїтись, Жюв і Фандор прибули до Палацу правосуддя якраз тоді, коли дзиґарі на фасаді ближче до рогу бульвару пробили десяту.

— Дісталися вчасно, — відзначив Жюв.

— Тим краще, — додав Фандор, — не треба буде чекати.

Вони зайшли в Палац правосуддя, пройшли в крило, відведене для суду присяжних. Служник, глянувши на їхні повістки, провів їх до невеличкого, так званого залу для свідків, де вони мали чекати, поки їх покличуть давати свідчення. Жюв і Фандор привіталися з кількома свідками, що вже сиділи в залі, — майже всіх вони знали. Сюди прийшли ті, хто заправляв світом іподромів, хлопці, що працювали разом із Фандором під орудою Бріджа. Сиділо кілька мешканців Шевреза, котрі того незвичайного дня стали свідками кривавого дощу, що випав у цьому невеличкому селі за кілька хвилин до того, як у замковім парку знайшли тіло дядечка Фабра. Але привітавшись, Жюв і Фандор несамохіть сіли осторонь від решти свідків. Обоє почували себе моторошно.

— Досі ніби нічого, — проказав Жюв.

— Справді нічого, — потвердив Фандор і ще дужче стиснув у кишені руків'я браунінга.

— Жюве, я певен, що Фантомас десь близько. Але Жюв не чув: він міркував.

— А знаєш, про що я думаю? — спитав він. — Про те, як проходить зараз судове засідання. Я уявляю, що на лавах чорно від люду, зала повнісінька, попереду збилися стажери, прагнучи бачити, як судитимуть Фантомасового сина! Хай йому біс, стільки люду не часто збирається.

Фандор здивувався:

— Може, воно й так, — погодився він, — але яке це має значення для вас… Тобто для нас.

Тепер уже здивувався Жюв:

— І ти ще питаєш про це?

— Авжеж, питаю.

— Від цього мені стає лячно. Якщо Фантомас і справді зважиться на зухвалий учинок, то краще, щоб у залі були тільки ми: навіщо наражати