Читати книгу - "Агент №13"

— Припустімо, це та сама вулиця. Тоді чого йому тут було потрібно? — Шалго, крекчучи, присів на бетонний фундамент огорожі.

— Це ви мене запитуєте?

— І себе також…

Лейтенант запалив сигарету.

— Якщо припустити, що в Меннела тут була призначена зустріч з кимось, то знову ж таки виникає ціла серія запитань.

— А саме?

— Наприклад, чи було заздалегідь домовлено про час зустрічі? Чи був уже Меннел тут раніше? Чи приїхав до особи, про яку знав, що може її знайти вдома в будь-який час? Готувався він до зустрічі або це йому спало на думку по дорозі? Можливо й таке, що все сталося випадково: просто зупинився на вулиці Балваньош провітритися.

— Серйозні міркування, — погодився Шалго. — Дуже серйозні. А ось у подібні випадковості я не вірю. Меннел був рішучий. Якщо він залишив дівчину в машині, а сам пішов кудись, то не без вагомої причини. Яка назва цієї вулиці?

— Вулиця Бема, — прочитав табличку Фелмері.

— Власне, треба було б добре роздивитися її, але вже пізно. — Він підвівся і поволі рушив назад.

— Ми зупинилися тоді саме тут, — рішуче запевнила Ілонка, коли вони повернулися і посідали в машину. — Це точно. Я впізнала той будинок з вежею. Коли я тоді побачила її, мені ще згадався рядок з вірша Йожефа Аттіли «Сім веж…».

— Це вже щось. Небагато, але і немало, — промовив Шалго. — Завтра вранці ретельно перевіримо, хто живе на цій вулиці. Ну, рушай, синку.

Ліза ще не спала, слухала радіо. Шалго вона зустріла стурбованим, докірливим поглядом:

— Я вже боялась, що не приїдеш. Бач, який стомлений, ледве тримаєшся на ногах. Невже не можна було поїхати завтра?

— Ні, любонько, — важко зітхнув Шалго і, сівши у крісло, відкинувся на спинку. Потім заплющив очі й почав розповідати дружині про поїздку.

— А де ж Фелмері? — перебила Ліза, вимикаючи приймач.

— Ну от, я розповідаю тобі про важливі речі, а тебе цікавить Фелмері. Він поїхав віддати машину, зараз прийде.

Ліза стала навколішки і почала стягати з чоловіка черевики.

— Поставити тобі на ноги компрес чи попариш їх?

— Краще попарю.

Вона принесла велику миску, налила в неї гарячої води.

— Не гаряча?

— Чудова, — сказав старий з насолодою. — Ну, люба, яка твоя думка про це?

— Навіть не знаю що й казати.

Увійшов Фелмері. Побачивши старого в такій незвичній позі, мимоволі посміхнувся.

— Оце ідилія! — Потім сів і стурбовано глянув на жінку. — Чому ви не лягаєте? Вже пізно.

— Поки цього старого волоцюги немає вдома, все одно не засну.

Фелмері потер сонні очі. Йому згадалася рідна матір. Мабуть, тітка Ліза така ж, як і вона. Та теж нізащо не ляже спати, доки батько не повернеться. Сидить на кухні хоч би й до ранку і чекає…

— Іштване, — звернувся Шалго до лейтенанта, — подзвони в Будапешт в управління, розкажи про результати нашої поїздки. Було б також непогано, якби вони зібрали відомості про адвоката Мейсароша. І про його брата каноніка.

— Чи не краще було б це зробити вранці? — запитав Фелмері.

— Вранці, вранці! — підхопила Ліза. — А тепер — спати! Ви обоє мов із хреста зняті!

— Гаразд, — буркнув Шалго. — Але перед сном я хочу ще раз прослухати плівку. — І почав масажувати хвору ногу.

— Я теж із задоволенням послухаю, — підтримав старого лейтенант, і сон умить зійшов з його очей..

Ліза принесла магнітофон і ввімкнула його. Всі з напруженою увагою слухали діалог Губера і Герцога.

— Стоп! У мене запитання, — вигукнув Фелмері.

Ліза вимкнула магнітофон і глянула на лейтенанта.

— Якщо не помиляюсь, Меннел мав радіозв'язок з Брауном. Усі їхні розмови записувались на магнітофон, — констатував лейтенант, одразу пожвавішавши.

— Правильно, — підтвердив Шалго.

— Отже, виходить, що запис останньої передачі Меннела зник.

— Виходить, так. І вони шукають його в нашого друга Губера, — і старий важко зітхнув. — От би довідатись, що там на цій плівці!

Ліза знову ввімкнула магнітофон. Почулися вже знайомі звуки ударів, одчайдушний голос Губера. Лейтенант здригнувся: йому раптом спало на думку, що він робив би на місці Губера.

«А що це за креслення?»

«Це план вілли, яку я хочу побудувати».

«Тут?»

«Ні, в Баварії».

«Таку велику?»

«Мені спало на думку через кілька років заснувати пансіонат».

«Ви самі проектували?»

«Так, бавився у вільний час».

Ліза зупинила плівку і тихо зойкнула.

— Лише тепер згадала, для чого тоді Губер заходив до мене.

— Для чого?

— Сказав, що саме впорядковував документи Меннела і йому здалося, що деякі записи зникли. Спитав, чи обшукали Герцога під час арешту. Він, мовляв, пам'ятає, що, коли я увійшла, Герцог поклав усі речі зі столу в портфель, її кий згодом забрала в нього. Казав, що був схвильований І не пам'ятає, чи не поклав Герцог деякі папери у кишеню. Я відповіла, що теж не помітила, а портфель віддала. «Так, так», — сказав він і знову забідкався, що, мовляв, у портфелі було не все. Тоді я навмисне сказала, що ніби бачила, як майор знайшов у Герцога кілька паперів, але що саме, не знаю. Здається, моє повідомлення дуже стурбувало Губера. Я спитала, які саме документи він шукає, і він відповів, що не знаходить копії угоди і креслення. Вигляд у нього був дуже заклопотаний.

Ліза чекала, що скаже на це Шалго, але той мовчки сидів, заплющивши очі. Жінка знов увімкнула магнітофон.