Читати книгу - "Маленький Бізон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Щось загрузло мені в горлі, я не міг видушити з себе й слова.
— Чорний Мокасин — добрий друг! — кивнув Міцний Голос. — Міг би бути справжнім щирим товаришем. Чорний Мокасин — наш брат.
— Я його так люблю, — душили мене слова. — Я його так люблю: ти не знаєш…
Міцний Голос пружним рухом випростався в сідлі, наче хотів струсити з себе слабість.
— Не занепадай духом, Бізоне! — мовив він суворо. — Не опускай крила! Як війна — то війна — значить, нам так судилось! Не будемо кволитись, як діти! Гаук!
Крізь туман сліз я глянув на нього з подивом. Який мужній, який незламний був мій брат! У мене б не стало на це ні сили, ні твердості.
— Міцний Голосе, — зітхнув я. — Погано мені, дуже погано!
Сталева незламність мого брата раптом почала м'якшати.
— Мені також! — признався він несміливо.
Єдине щастя, що я в своєму горі міг утекти під захист дорогих мені істот. Я окинув їх оком: ось батько й мати, ось дядько Гучний Грім, який саме наближається до них; ось брат Міцний Голос, завжди готовий мене підтримати. А ось довга вервечка нашої групи, що в усталеному споконвік ладу мандрує в північні прерії.
ПОВЕРНЕННЯ НІЧНОГО ОРЛА
Після швидкої їзди ми надвечір того ж дня добралися до річки Молочної й, переправившись через неї, отаборились на лівому березі. В той час як усі ставили намети й будували загорожу для коней, кільканадцять мисливців, на конях і пішки, розсипалися навколо, шукаючи дичини. Незабаром ми почули постріли.
На заході сонця в таборі знялося велике хвилювання. Я саме ловив рибу на закруті річки. Раптом з прерії долинув якийсь вигук, і я побачив на пагорку двох людей, які насилу брели. Їх добре було видно в останніх променях сонця. Один з наших мисливців підтримував якогось чоловіка, що йшов, тяжко шкутильгаючи на одну ногу. Цей кульгавий індієць був страшенно худий; навіть здалека це впадало в око.
Я не дочув, що саме наш мисливець гукнув людям у таборі, але, мабуть, це було щось дуже важливе. Я кинув вудку й побіг до нашого намету. Біля входу я побачив маму, яка тривожно до чогось прислухалася.
— Що сталося? — запитав я стурбовано.
— Не знаю, не знаю, — відповіла мати притишеним голосом. Вона була дуже схвильована.
Раптом тривожно закалатав бубон. Хтось бив на сполох. Я відразу впізнав з глибокого звуку, що це був великий бубон чаклуна Кінаси. Він бив у нього тільки в найважливіших випадках та на великі свята. Водночас з глибини табору залунали вигуки:
— До намету вождя! Всі до намету вождя! Всі!
До нас прибіг батько з новиною.
— Нічний Орел повернувся!
— Нічний… Орел… повернувся? — повторила мати, затуляючи рукою рота, розкритого з подиву. — А він живий? — додала вона з тривогою.
— А як би ж він повернувся, жінко?! Живий! Швидше, до намету вождя!
Повернення Нічного Орда схвилювало мене так само, як і дорослий Мені згадалася ота тривожна ніч минулого року, коли ми, після вдалого нападу на табір Ракстона і ворон-окотоків, чекали повернення всіх воїнів і не дочекалися тільки одного, Нічного Орла. Саме тоді мені спала нещаслива думка пробити стрілами тіла чотирьох убитих ворогів. Тоді воїни влаштували скандал чаклуну Білому Вовку, бо Нічний Орел, всупереч його обіцянкам, не повернувся.
Біля намету вождя горіло велике вогнище. Ми побачили там майже всіх людей табору. Нічного Орла не було видко. Тільки мисливець, який його привів, стояв біля вогнища й розповідав, як і де він його знайшов. Це сталося над річкою, за годину дороги від табору. Нічний Орел пришкутильгав кілька тижнів тому на річку Молочну, бо знав, що ми найчастіше зупинялися саме тут. Сталося так, що ми перекочували сьогодні саме в цю місцевість, і наш мисливець знайшов його схованку. Він застав Нічного Орла ледве живого від голоду й хвороби і привів його до табору.
Мисливець скінчив свою розповідь. Двоє воїнів вивели з намету Нічного Орла, худого як кістяк. На нього моторошно було дивитися — справжня примара! Воїни обережно посадили його неподалік від вогнища, на купі бізонячих шкур.
Я штовхнув матір у бік.
— Мамо, — спитав я, — невже це Нічний Орел?
— Так, це він.
— Це не його дух?
— Ні, це він сам. Сиди тихо.
Нічному Орлу принесли легкий сніданок — шматок смаженої оленини. Всі дивилися в урочистій тиші, як Нічний Орел їв.
— Бачиш? — шепнула мені мати. — Дух не міг би їсти.
Потім подали люльку, яку Нічний Орел довго курив у мовчанні. Нарешті він отямився і спробував випростатись.
— Гау ні тукі — як себе почуваєш? — спитав його вождь Крокуюча Душа.
— Ніт ахксе — дуже добре! — відповів Нічний Орел.
Він повів поглядом навколо і хотів усміхнутися, але тільки слабенько скривився.
— Брати! — промовив він. — Дивлюся на вас, і серце моє радіє, що я знову серед
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленький Бізон», після закриття браузера.