Читати книгу - "Скоґландія"

— Я теж так думаю, — сказав Йоас. — Там не було нікого такого, хто потай назирав би за Нагірою.

Вигляд Малена мала збентежений.

— Гадаєш, вони охороняють зовсім іншу схованку, де нікого немає? — спитала вона.

— Ні! — вигукнула Ярвен. Вона вже так розхвилювалася, що непомітно для себе заходилася обскубувати гіллячку чорниці, й на землю сипалися дрібненькі, соковито-зелені листочки. — Адже вони щоразу згадували про нього! Він, мовляв, нічого й не відчує, ми його застрелимо. Вони розмовляли про якогось чоловіка! Не про Нагіру! Вони мали на увазі не ватажка бунтарів, невже ви не розумієте? Адже вони знають, що ватажок бунтарів — жінка!

Малена наморщила чоло й промовила:

— Але ж вони казали, що хочуть убити ватажка бунтарів. Ти ж бо це добре чула! Адже ти не сама це придумала!

Ярвен смикнула ще одну гіллячку й подряпала собі долоню.

— Я гадала, що вони розмовляють про ватажка бунтарів! — відповіла вона. — Бо казали, нібито хочуть запобігти громадянській війні! Тож я, звичайно, й подумала… — З подряпини між великим і вказівним пальцями в неї поволі виступила невеличка краплина крові.

— Громадянській війні? — насторожився Йоас і звів погляд на Малену.

— Тоді кого ж вони мали на увазі? — спитала Ярвен. — Ні, тут справді щось не так! Нагіра — жінка, а мова йшла, поза всяким сумнівом, про чоловіка!

— І вони хотіли вбити його, щоб він од них, мабуть, не втік, — пробурмотів Йоас. — І щоб не спалахнула громадянська війна. І лише Норлін був проти.

Ярвен кивнула головою.

— Малі! — сказав Йоас. — Малі, знаєш, про що я думаю?

Малена не відповідала. Ярвен із жахом побачила, що дівчина тремтить.

— На думку мені спадає лише один чоловік, — тихо промовив Йоас. — Малі! Є лише один чоловік, який ще міг би стати на перешкоді їхньому закону. Лише один чоловік, навколо якого народ може згуртуватися проти отого хитрого лиса, якщо таки дійде до громадянської війни. Малі!

Малена затремтіла так, що Ярвен аж злякалася й кинула:

— Дай же їй нарешті спокій! Невже не бачиш, яка вона нажахана!

Малена підвелася, набрала повні груди повітря, потім видихнула й, не дивлячись ні на Йоаса, ні на Ярвен, тихо промовила:

— Він помер. Адже ми знаємо, що він помер.

Йоас підхопився на ноги, взяв її за руки й вигукнув:

— Звідки ми про це знаємо, Малі? Ми бачили тільки труну, ми стояли там, коли її опускали в могилу. Та чи бачила ти його самого? Чи пустили тебе до нього — востаннє, щоб попрощатися?

Малена поволі похитала головою. Вона мала такий вигляд, немовби була в трансі.

— Лікар сказав… — прошепотіла вона. — Лікар не хотів… — І гучно заридала.

— Малено! — вигукнула Ярвен і кинула на Йоаса розгніваний погляд.

— Він був здоровий, ще напередодні ввечері він був здоровий-здоровісінький! — промовив Йоас. — Малено, може, вони його зовсім і не вбили. Адже могло бути…

— Норлін не хотів, — прошепотіла Малена. — Норлін…

— Чорт забирай, про кого ви тут весь час говорите? — вигукнула Ярвен. — Може, і я тепер маю право знати про це?

Малена з Йоасом перезирнулись, і принцеса затулила руками обличчя. Нарешті Йоас обернувся до Ярвен і промовив:

— Ми говоримо про Малениного батька. Про короля Скоґландії.

Відколи втекли ті двоє дітей, Нагіра сиділа біля кухняного столу й чекала. На що — й сама не знала. Відчувала тільки, що не було нічого такого, за що могла б зараз узятися. Телевізор працював з вимкненим звуком, на екрані — раз у раз ті самі кадри. Такою знесиленою Нагіра не була ще ніколи.

Вона підперла руками голову. Знесилена й смертельно втомлена. Усе складалося так, що гірше нікуди.

Та чим довше Нагіра сиділа отак, тим виразніше відчувала, що тут щось є. Що вона вже щось знає, тільки ще не усвідомлює, що саме. Щось таке, що вона побачила чи почула. Щось таке…