Читати книгу - "Третя карта"

… На вулицях, коли він їхав на квартиру до Фохта по безлюдному, світанковому, тихомирному, тривожному Львову, Штірліц побачив, як німецькі солдати зривали жовто-блакитні знамена Бандери і піднімали червоні, з білим колом і чорною свастикою посередині — стяги рейху.

«Це початок бійки між ними, — подумав Штірліц. — Чи ж не так? Чи я забігаю вперед і бажане видаю за дійсне? А чому б і не розпочатися бійці? Армію скеровано в атаку, на тили її не вистачає. Отже, тут буде бій Гіммлера, Бормана й Розенберга. Отже, бійка між бонзами можлива? Чому вчора знамена Бандери поганили все місто і солдати СС ходили спокійно і спокійно обмінювалися гітлерівським вітанням з п'яними від крові оберлендерівськими нахтігалівцями? Чому вчора патрулі були геть усі з «Нахтігаля», а сьогодні жодного бандерівського легіонера немає і тільки чорні на вулицях? Чому Діц подзвонив мені і розмовляв радісним голосом? Чому він насмілився сказати про Фохта як про «сволоцюгу», адже Фохт зараз над ним, він вищий? Ні, це все-таки початок бійки. Але якщо я нав’язую свою волю подіям, що розвиваються самі собою, поза моєю логікою, тоді я можу сильно програти. Діц ладен піти на все заради того, щоб узяти реванш за Олену. Чи ж не так? Мені не можна програвати, бо дуже мало наших людей перебуває зараз у такому становищі, як я. Проте, з другого боку, коли я правий, тоді нам буде дуже важливо мати те, що я хочу одержати. Риск? Риск. Смішно лякати себе риском. Я живу, наче хворий на рак, який знає, що кінець може настати кожної хвилини. Тільки одні панікують, а я сподіваюся».

… Фохт сидів біля телефону, блідий, аж синій, старанно приховуючи од Штірліца тремтіння у пальцях.

«Хтось спрацював раніше за Діца, — зрозумів Штірліц. — Очевидно, армія встигла його попередити. Армія приймає літаки, без їхньої санкції жоден літак, нехай і тричі есесівський, на військовий аеродром не сяде — війна е війна».

Штірліц увімкнув радіо, дочекався, поки нагріються лампи у великому «філіпсі», прослухав перші такти музики, яка дедалі голоснішала, немов силкуючись прорвати тремтливий матер'яний диск приймача, закурив, показав Фохто-ві очима на душник у стіні і неквапно потушив сірник.

Фохт, спершу не розуміючи, глянув на душник, а потім у його очах щось промайнуло, та зразу ж і погасло, і Штірліц зрозумів, чого погасло. «Він не вірить мені. Треба пояснити йому різницю, — вирішив він, — різницю Фохт зрозуміє, він знає по своєму відомству, що це таке — різниця».

— Зараз приїде Діц. Він бере Оберлендера, а тоді заїде по вас, щоб одвезти на аеродром, — тихо промовив Штірліц. — Літаки з Берліна вже вилетіли. Арешти тут почалися? — напівствердно запитав він.

— Я не знаю, — відповів Фохт, — мене не з'єднують ні з Стецьком, ні з Лебедем, ні з Бандерою.

— Врятувати вас можу я, — неголосно вів далі Штірліц. — Я врятую не з жалю до вас — цього почуття я позбавлений, то химера. Я врятую вас заради наших інтересів, бо я з політичної розвідки, а не з гестапо.

— Пробачте, але я не розумію, — мовив Фохт, похитавши головою. Він почав терти скроні білими, плоскими пальцями з посинілими нігтями, і Штірліц раптом відчув, які вони у нього холодні й вологі.

— Постарайтеся зрозуміти. Часу обмаль. Ви ж усе пам'ятаєте, Фохт. Ви пам'ятаєте все. Отже, ви мене швидко зрозумієте. Я міг би знищити вас у Загребі, коли ви загралися з нашим агентом Косоричем та Діцом. Я цього не зробив. Чому? Тому що ви для мене вигідніший, аніж Діц. Він із гестапо, а ви з іншого відомства, яке має виходи за кордон. Ви мені вигідні, Фохт. Якщо ви згодитесь стати моїм агентом — я називаю речі своїми іменами, у мене немає часу на сентименти — і ми зараз оформимо наші стосунки, я дам вам ключ до врятування.

— Що я повинен зробити?

— Виконати формальність.

— Яким чином ви мене врятуєте? Я не розумію, про який ключ ідеться? Я ні в чому не винен. Я вірний фюреру і рейхові…

— Це вже пісні, — поморщився Штірліц і глянув на годинник. — Я чув такі пісні, і вони мене не цікавлять.

— Я офіцер, Штірліц.

— Ну й прекрасно. Тим більше — які ж сумніви можуть вас мучити? Або ви стаєте моїм агентом, а ви знаєте, що ми маємо свою агентуру скрізь, або з вас зривають погони СС, і тоді ставте на собі хрест.

— Що я повинен написати? — Фохт хруснув пальцями, і Штірліцу здалося, що ламають сухий хмиз, який перележав зиму.

— Я — псевдонім вигадайте — зобов'язуюсь виконувати всі вказівки Бользена, знайомити його з тими матеріалами, які будуть потрібні, і запрошувати до співробітництва з ним тих своїх підлеглих, котрі потраплять у сферу його інтересів. Усе. І підпишетесь своїм псевдонімом. Другий документ — ідентичного змісту, тільки замість псевдоніма напишете своє ім'я і прізвище й підпишетесь так, як ви підписуєтесь на службових документах.

(Якщо Штірліц загине, другий документ, переправлений до Центру, дасть підстави тим, хто прийде йому на зміну, змусити Фохта виконувати те, що в усіх інших випадках робитиме Штірліц).

— Я не зможу дивитися у вічі керівництву, Штірліц…

Голос у Фохта був жалібний, і Штірліц помітив, що раніше голос його здавався більш низький — певно, він дуже стежив за собою, справедливо вважаючи, що тембр і сила голосу відіграють помітну роль у просуванні на службі в умовах тоталітарної держави, коли кандидатів на «сильних світу цього» всебічно вивчають у канцелярії Бормана, причому такі дані, як зовнішність, голос, привабливість, гумор, заносяться до течок, ідентичних тим, де зберігаються дані щодо розуму «об'єкта», його ділової підготовленості, расової повноцінності, освіти й міри відданості ідеалам націонал-соціалізму.

— Я не тисну на вас, Фохт, — сказав Штірліц. — Просто я не встигну дати вам ключа.

— Я напишу першу розписку, і дайте мені ключа. Тоді я напишу вам другу… Невже ви мені не вірите?

— Звичайно, ні. Ви занадто перелякані для того, щоб я міг вам вірити. Зрозумійте тільки, постарайтеся зрозуміти, що я зацікавлений у вашому виживанні, якщо я беру у вас розписки. Ми не вербуємо безперспективних людей.

Фохт швидко написав другу розписку, простягнув її Штірліцу, й зіниці його розширилися од жаху: по вулиці мчала машина.

— Це не він. — Штірліц зрозумів переляк Фохта. — Це вантажна машина. Отже, коли вас почнуть допитувати у Берліні — так, так, вас допитуватимуть там, — сміливо кажіть, що ви неодноразово просили Діца бути особливо уважним щодо