Читати книгу - "Король Матіуш Перший"

мене таємниць. Я читаю в її душі, як у розкритій книзі.

На цих словах директор поклав руку на голову Матіуша й пильно поглянув йому в обличчя. Матіуш не на жарт злякався: раптом цей товстий дивак насправді вміє читати душі?

Переконавшись, що їхнім дітям не загрожує небезпека й вони потрапили до досвідченого педагога, батьки заспокоїлися й розійшлися по домівках. Лише іноземний посол зателефонував обер-поліцмейстерові і, отримавши дозвіл забрати сина, сів в автомобіль і покотив.

Не минуло і хвилини, як у сад знову з криком вибіг директор:

— Панове вихователі! Через півгодини сюди з’їдуться різні знаменитості обговорити питання, як зловити короля-втікача. Переодягніть дітей, вимийте їм вуха, витріть носи. Дивіться, щоб жодного сопливого носа не було! І нехай котрась із дівчаток піднесе обер-поліцмейстерові квіти. Найкраще он та, з милим личком. Гей, слуги, прибрати приміщення!

І помчав, як вихор.

— Де дівчинка, якій пан директор велів піднести квіти? — запитує вихователь.

— Це я, — боязко обізвався Матіуш. — Тільки я не дівчинка, а хлопчик.

— Як ти смієш заперечувати, нахабо! Якщо пан директор каже, що ти дівчинка, значить, так воно і є. За впертість і неслухняність залишишся завтра без обіду!..

І от Матіуш у білому платтячку з рожевим бантом підніс обер-поліцмейстерові квіти. Слідом за обер-поліцмейстером приїхали головний слідчий, головний криміналіст, шеф жандармів, начальник шпигунів і контррозвідників і двадцять вітчизняних та іноземних сищиків.

Першим узяв слово директор притулку:

— Панове! Я вихователь і автор наукових праць про дітей. Я стежу, щоб діти не губили носовичків, не шуміли, не відривали ґудзиків. Але якщо ви хочете знайти зниклу дитину, у моїй особі ви знайдете кращого помічника, бо я — знавець дитячих душ. Так от я, як фахівець, з усією відповідальністю стверджую: Матіуша в столиці немає! Він, напевно сховався в лісі, і його, сплячого, підібрали цигани або якась жаліслива селянка. Отже, Матіуша слід шукати в циганському таборі або в селі. Якщо його впізнають, то неодмінно викажуть: він усім насолив. А якщо не впізнають, він сам урешті-решт проговориться. Але у простого, неотесаного мужика не може бути педагогічного чуття. Тому мине ще кілька тижнів, перш ніж він зрозуміє, кого прихистив у своєму будинку. Інша справа — у столиці, де немає людини, яка не знала б Матіуша в обличчя. Та він тут і п’яти хвилин не міг би ховатися!

А Матіуш стоїть біля дверей і слухає. Так розпорядився директор, на випадок, якщо знадобиться принести склянку води або щось підняти. Дорослі самі не люблять нагинатися: у них кістки болять.

Радилися довго — кожному хотілося висловитися. Урешті-решт постановили: нехай діти переночують у притулку, а завтра — по домівках! Батькам дозволяється принести їм обід. Кухня в притулку на них не розраховувала, а залишати дітей голодними не годиться. І більше хлопчиків на вулицях не затримувати.

На цьому нарада закінчилася.

Коли Матіуш перевдягнувся й вийшов у двір, його оточили хлопці.

— Про що вони говорили?.. Що робили?.. Їли щось смачне? А тебе пригощали?.. Тобі не соромно було в дівчачому платті?.. Коли нас відпустять додому?.. А що сьогодні на обід?..

— Я нічого не бачив і не чув. Нічого не знаю й не скажу, — буркнув Матіуш не дуже люб’язно.

Хлопці швидко від нього відчепилися. Кожному хотілося виміняти щось у полонених.

— Знаєш, мені дуже потрібен ножик, а тобі він ні до чого.

— Послухай, дай мені люстерко, у тебе вдома краще є.

— Даси пряник — секрет скажу.

— Дивись, як у мене волосся розсипається, віддай мені свою шпильку.

Жебрачили не всі діти, але задивлялися на надзвичайне видовище всі. Ще б пак! Таке не щодня побачиш. У звичайний час вони бігали по двору або ходили парами вулицями. А ходити парами неприємно: хлопчиська дражняться, й вітрини не роздивишся.

Так, я забув сказати, що Матіуша вдягли в плаття директорської доньки, а потім видали хлоп’ячий одяг, але не той, у якому він прийшов. І тепер Матіуш нічим не відрізнявся від інших хлопців.

І взагалі було не до нього. До пізнього вечора батьки приносили гостинці. Такого розкішного бенкету не пам’ятали навіть найстарші вихованці.

Оце так! А все через кого?

— Хай живе король Матіуш! — пролунав чийсь несмілий голос.

— Хай живе!.. Хай живе!.. — дружно підхопили всі діти.

«Хай живе полковник Дормесько!» — ледве не вирвалося в Матіуша.

VIII

олковник Дормесько, сам того не підозрюючи, зробив Матіушу величезну послугу. Звідтоді, як Матіуш втік, минуло три дні, а потяг мчав уперед без зупинки. Дормесько спав, вартовий стояв у коридорі й караулив королівського полоненого.

Приїхали до моря. На березі зібрався натовп роззяв. Звістка про те, що корабель у порту чекає Матіуша, умить поширилася округою.

З вагона винесли валізу Матіуша, потім валізу полковника, потім клітку з канаркою. Нарешті вийшов сам полковник: п’ять солдатів з одного боку, п’ять з іншого.

— А де Матіуш? Матіуш де? — захвилювався натовп.

Роззяви розсердилися: дві години мокли під дощем і прогавили Матіуша. Але що це за таємнича клітка? — дивуються цікаві.

— Де Матіуш? — запитав відверто начальник порту.

— Не суньтеся не у свою справу! — огризнувся Дормесько. — Чи ви морська й сухопутна влада?

— Так точно!

— Тоді ви зобов’язані надавати мені усіляке сприяння. Дайте човен. І як тільки ми піднімемося по трапу, накажіть зніматися з якоря.

Дивиться капітан корабля й дивується. Матроси теж здивовані.

«Хто знає, — думають ці забобонні люди, — може, Матіуша зачарували? Або його взагалі не було?»

Приїхав Дормесько на безлюдний острів, отримав квитанцію за доставлені речі й вирушив у зворотну дорогу. Але спиться йому неспокійно, докори сумління мучать уві сні. Усе ж неприємно старому служаці не виконати наказу.

Рапорт полковника, як важливий історичний документ, наводиться доіслівно:

Фортеця. Четвертий Форт Смерті.

Пункт І наказу виконаний.

Пункт II наказу виконаний.

Пункт III наказу виконаний частково: на безлюдний острів доставлені речі Матіуша (квитанцію додаю).

Виконання пункту IV наказу підтверджується даним рапортом.

Колишній король Матіуш по дорозі ЗНИК.

Полковник Дормесько.

Дормесько відправив рапорт із вістовим і, стомлений дорогою, завалився спати.

Що тут почалося! Такого скандалу світ не бачив.

Дормесько погрожували, що його розстріляють, у солдати розжалують, зашлють у штрафний батальйон, на каторгу. Але це все нісенітниця порівняно з панікою, яка охопила самих королів. Щодня по три наради, й одна — вночі! І кожна нарада в іншому місті, а інколи у двох містах одночасно. Спочатку зберігали все в таємниці. Але журналісти пронюхали, що Матіуш утік, і куди королі —