read-books.club » Фентезі » Чорнильна кров 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорнильна кров"

200
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чорнильна кров" автора Корнелія Функе. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 71 72 73 ... 126
Перейти на сторінку:
і кількох тих, що оборонялися, а потім решту забрали з собою, власне жінок і дітей. Поранених, — він кинув побіжний погляд на Меґі, — завантажили на візок. Коней не мали. Дівчинка лишилася тут, бо її мама сказала, щоб вона сховалася між деревами.

Ґвін прошмигнув до печери, а слідом за ним Проноза. Дівчинка здригнулася, коли куниці шаснули біля Вогнерукого. Вона зачаровано спостерігала, як Фарид зняв Ґвіна з плеча Вогнерукого і посадив собі на коліна.

— Запитай її, чи там ще були діти, — сказав Вогнерукий тихо.

Фарид розчепірив п'ятірню і простягнув руку малечі.

— Скільки дітей, Ліано?

Дівчинка подивилась на нього, торкнулася першого, другого і третього Фаридового пальця.

— Майзе. Фабіо. Тінка, — прошепотіла вона.

— Отже, троє, — сказав Вогнерукий. — Напевно, не старші за неї.

Ліана несміливо простягнула руку до Ґвінового розкуйовдженого хвоста, та Вогнерукий стримав її.

— Ліпше не чіпай! — ніжно сказав він. — Цей кусається. Спробуй з іншим.

— Меґі? — Фарид підійшов до неї.

Проте Меґі не відповіла. Вона міцно обійняла руками коліна і занурила обличчя у сукню. Вона більше не хотіла бачити печеру. Зовсім нічого більше не хотіла бачити зі світу Феноліо, навіть Фарида і Вогнерукого чи дівчинку, яка так само мало знала, де її батьки, як і Меґі. Їй захотілося сидіти в бібліотеці Елінор, у великому кріслі, в якому Елінор так охоче читала, і бачити, як Мо просуває голову у двері та запитує, що то за книжка на її колінах. Але Мо тут не було, можливо, він назавжди щез, а сюжет Феноліо міцно тримав їх усіх чорними чорнильними руками і шепотів жахливі речі про озброєних чоловіків, які викрадали дітей, старих і хворих, матерів і батьків.

— Кропива скоро буде тут із Хмарохідцем, — почула вона голос Вогнерукого. — Вона піклуватиметься про дитину.

— А ми? — запитав Фарид.

— Я піду слідом за ними, — сказав Вогнерукий, — щоб довідатися, скільки ще залишилося живими і куди вони їх повели. Хоча я здогадуюсь куди.

Меґі підвела голову.

— До Сутінкового замку.

— Вгадала!

Дівчинка простягнула руку до Пронози. Вона була ще досить маленька, то могла забути про горе, гладячи хутро звіра. Меґі позаздрила їй.

— Що значить ти підеш слідом за ними? — Фарид зігнав Ґвіна з колін і підвівся.

— Саме це й означає. — Обличчя Вогнерукого стало неприступним, як зачинені двері. — Я піду слідом за ними, а ви тим часом почекаєте тут на Хмарохідця з Кропивою. Скажіть їм, що я намагаюся йти по сліду і що Хмароходець має вас відвести назад до Омбри. Він зі своєю ногою, що не гнеться в коліні, і без того недостатньо прудкий, щоб наздогнати мене. Потім розкажете Роксані, що сталося, щоб вона не думала, що я вже знову втік, а Меґі залишиться у Феноліо. — Його обличчя було, як завжди, стримане, коли він дивився на них, проте в очах Меґі побачила все те, що відчувала й вона: страх, тривогу, лють, безпорадну лють.

— Мусимо їм допомогти! — Фаридів голос тремтів.

— Як? Можливо, Принц зміг би врятувати їх, проте його вочевидь спіймали, і я не знаю нікого іншого, хто б ризикував своєю головою заради кількох шпільманів.

— А той розбійник, про якого всі говорять, Сойка?

— Його не існує. — Меґі ледь шепотіла. — Феноліо вигадав його.

— Вигадав? — Вогнерукий роздумливо поглянув на неї. — Тут ходять інші чутки, але дарма… Щойно будете в Омбрі, нехай Хмароходець піде до шпільманів і розповість їм, що сталося. Я знаю, Чорний Принц має людей, відданих йому і, напевно, добре озброєних, але я і гадки не маю, де їх шукати. Можливо, хтось зі шпільманів знає. Або сам Хмароходець. Він має сповістити їх. По другий бік хащі є млин, його звуть Мишачим млином, ніхто не знає чому, утім він завжди був одним із небагатьох місць, у якому можна було зустрітися чи обмінятися звістками, щоб Змієголов не одразу довідався про це. Мельник такий багатий, що навіть панцерних не боїться. Хто захоче зі мною зустрітися чи матиме ідею, як можемо допомогти полоненим, нехай туди надішле звістку. Я цікавитимуся час від часу. Зрозуміло?

Меґі кивнула.

— Мишачий млин! — тихо повторила вона і втупила погляд у закривавлену солому.

— Гаразд, Меґі може все це виконати, але я йду з тобою. — Фаридів голос звучав так уперто, що дівчинка, яка все ще мовчки стояла на колінах біля Меґі, тривожно схопила її за руку.

— Попереджаю тебе: не починай знову брати собі в голову, ніби мусиш мене пильнувати! — Голос Вогнерукого звучав різко, Фарид похнюпився. — Я піду сам, і це вирішено. Ти пильнуватимеш Меґі й дитину, поки не прийде Кропива. А потім нехай Хмароходець відведе вас до Омбри.

— Ні!

Меґі побачила сльози у Фаридових очах, але Вогнерукий лише мовчки підійшов до входу в печеру. Ґвін прошмигнув поперед нього.

— Якщо вони не прийдуть до того, як стемніє, — додав він через плече, — то розклади вогонь. Не через солдатів. Але вовки й нічні жахи завжди голодні: одні за вашим м'ясом, інші за вашим страхом.

Потому він зник, а Фарид стояв із заплаканими очима.

— Клятий негідник! — шепотів він. — Тричі проклятий сучий син, та він ще побачить. Я прокрадуся за ним. Я пильнуватиму його! Я поклявся. — Несподівано він упав на коліна перед Меґі й узяв її за руку. — Ти підеш до Омбри? Прошу. Я мушу піти за ним, ти ж розумієш!

Меґі нічого не сказала. Та й що вона мала казати? Що вона так само нізащо не повернеться, як і він? Щоб він почав умовляти її? Проноза вештався попід Фаридовими ногами, потім вискочив надвір. Дівчинка побігла за куницею, але зупинилася при вході до печери — маленька, розгублена постать, зовсім самотня.

«Точнісінько як я», — подумала Меґі.

Не дивлячись на Фарида, вона витягла з-під пояса пергамент Феноліо. Літери ледь розпізнавалися у сутінковому світлі печери.

— Що це таке? — Фарид випростався.

— Слова. Нічого, крім слів, але краще, ніж нічого.

— Зачекай! Я запалю світло. — Фарид потер кінчиками пальців один об один і прошепотів щось, з'явилося крихітне полум'я на нігті його великого пальця. Він легенько подув на пломінь, аж поки той не здійнявся, як полум'я свічки, і тримав пальця над пергаментом. Мерехтливе світло осяяло літери, немов Розенкварц підмалював їх свіжим чорнилом.

«Марно! — шепотіло всередині Меґі. — Вони виявляться марними! Мо нема, він далеко, напевно, його немає в живих».

«Заспокойся! — накинулась Меґі на внутрішній голос. — Я нічого не хочу чути. Більш нічого не можу зробити, геть нічого!»

Вона схопила замащену кров'ю ковдру, поклала на неї пергамент і

1 ... 71 72 73 ... 126
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорнильна кров», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорнильна кров"