Читати книгу - "Хірург"

уявив, як сюди приходили втомлені студенти-медики, аби знайти розраду чи просто відпочити. Вінні працювала тут уже двадцять років і, оскільки не мала власних дітей, усю свою материнську ласку віддавала студентам, які заходили сюди забирати пошту. Вона пригощала їх печивом, повідомляла про вільні квартири для найму, допомагала залікувати розбите серце і втішала тих, хто провалював іспити. І щороку на випускному вона втирала сльози, бо сто десять дітей покидали її назавжди. Усе це вона розповіла Муру з легким південним акцентом, припрошуючи його скуштувати печива й наливаючи кави, і він охоче їй вірив. Вінні Блісс була дуже приємною і турботливою жінкою.

– Я не могла повірити своїм вухам, коли два роки тому мені зателефонували з поліції Саванни, – вона граційно примостилася на свій стілець. – Я сказала їм, що це якась помилка. Я щодня бачила Ендрю, коли він приходив забирати свою пошту, і він був дуже приємним юнаком. Завжди ввічливий, жодного разу не чула від нього лайливих слів. Знаєте, я завжди дивлюся людям в очі, детективе Мур, щоб вони зрозуміли, що я бачу їх. В очах Ендрю я бачила гарного хлопця.

«Ось вам і свідчення того, – подумав Мур, – як легко нас можна обдурити».

– За ті чотири роки, поки Капра тут навчався, чи пригадуєте, щоб у нього були якісь близькі друзі? – запитав Мур.

– Ви маєте на увазі, чи була у нього дівчина?

– Ні, мене цікавлять його друзі-чоловіки. Я говорив із жінкою, яка здавала йому квартиру в Атланті. Вона казала, що час від часу його відвідував якийсь молодий чоловік. Вона подумала, що він теж був студентом-медиком.

Вінні підвелася, підійшла до картотечної шафи і вийняла звідти роздрукований з комп’ютера документ.

– Це список студентів з курсу Ендрю. Тут сто десять осіб, і половина з них чоловіки.

– Серед них у нього були якісь близькі друзі?

Вона проглянула три сторінки з іменами і похитала головою.

– Мені шкода, але я не пригадую, щоб хтось із них був із ним у близьких стосунках.

– Тобто у нього не було друзів?

– Я лише кажу, що не знаю, хто міг бути його другом.

– Можна мені подивитися цей список?

Вона передала йому документ. Мур переглянув усі імена, але не знайшов жодного знайомого, окрім імені Капри.

– Ви знаєте, де зараз мешкають усі ці студенти?

– Так. Я оновлюю їхні поштові адреси для розсилання листівок випускникам.

– Чи хтось із них мешкає поблизу Бостона?

– Зараз гляну. – Вона повернулася до комп’ютера, і клавіатурою застукотіли її нігті, вкриті рожевим лаком. Своєю простодушністю Вінні Блісс скидалася на жінку з якоїсь минулої епохи, і йому навіть здалося дивним, що вона так вправно користується комп’ютером. – Так, один зі студентів живе у Ньютоні, штат Массачусетс. Це близько до Бостона?

– Так. – Мур подався вперед, його пульс раптово пришвидшився. – Як його звати?

– Це не він, а вона. Латіша Ґрін. Дуже мила дівчина. Вона завжди приносила мені солодощі. Це, звісно, було нечесно з її боку, адже вона добре знала, що я стежила за фігурою, але, думаю, вона просто любила пригощати інших. Така вже була в неї вдача.

– Вона заміжня? Може, у неї є хлопець?

– Ой, у неї дивовижний чоловік. Я таких високих ще ніколи не бачила. Понад шість футів заввишки, з такою гарною чорною шкірою.

– Чорною, – повторив Мур.

– Так. Лискучою, як лакована шкіра.

Мур зітхнув і знову глянув на список.

– Тобто ви більше не знаєте, хто ще з колишніх однокурсників Капри зараз мешкає поблизу Бостона?

– Якщо вірити моєму списку, то ні. – Вінні повернулася до нього. – Ох, ви виглядаєте розчарованим. – Вона сказала це замученим голосом, ніби відчувала провину за те, що нічим не змогла йому допомогти.

– Останнім часом мені не щастило натрапити бодай на якусь зачіпку, – зізнався він.

– Ось, візьміть цукерку.

– Ні, дякую.

– Ви також стежите за фігурою?

– Я не дуже люблю солодощі.

– Тоді ви справді не південець, детективе.

Він не міг стримати усмішки. Вінні Блісс, з її великими очима і лагідним голосом, просто зачарувала його, як, без сумніву, й усіх студентів, хлопців і дівчат, які заходили до її кабінету. Він перевів погляд на стіну за її спиною, де висіло кілька групових фотографій.

– Це тутешні студенти-медики?

Жінка обернулася до стіни.

– Мій чоловік робить такі фотографії на кожному випускному. Їх усіх, звісно, нелегко зібрати докупи. Це ніби скликати зграю котів, як любить казати мій чоловік. Але мені хочеться мати такі фотографії, і я примушую їх згуртуватися. Вони всі тут такі милі, хіба ні?

– А де курс Ендрю?

– Я покажу вам альбом. Там також є імена. – Вона підвелася і підійшла до заскленої книжкової шафи. Трепетно вийняла з полиці тоненький альбом і лагідно провела рукою по його палітурці, наче змахувала пилюку. – Це випускний альбом однокурсників Ендрю. Тут є фотографії всіх студентів, а також зазначено, куди їх направили для проходження інтернатури. – Вона зупинилась, а тоді простягнула альбом Муру. – Це мій особистий примірник. Тому, будь ласка, подивіться його тут, добре?

– Я сяду он там у куточку і не буду вам заважати. А ви зможете приглядати за мною, домовились?

– Ой, та я не кажу, що не довіряю вам!

– А даремно, – мовив Мур і підморгнув їй. Вінні зашарілася, як школярка.

Він узяв альбом і сів у кутку, поряд із кавником і тарілочкою печива. Вмостився на старенькому, але дуже зручному кріслі, і розгорнув випускний альбом студентів медичної школи університету Еморі. Був якраз полудень, і до кабінету потягнулася вервечка молодих людей у білих халатах, які хотіли забрати свою пошту. Відколи це діти стали лікарями? Він би нізащо не довірив своє уже немолоде тіло цим юнакам і дівчатам. Він помічав їхні зацікавлені погляди, чув, як Вінні шепотіла: «Це детектив з відділу розслідування убивств, з Бостона». Так, оцей-от підстаркуватий чоловік, що сидів у кутку.

Мур втиснувся в крісло і зосередився на фотографіях. Біля кожної фотокартки було ім’я студента, рідне місто і заклад, куди його чи її прийняли на інтернатуру. Він дійшов до фотографії Капри і затримався. Капра дивився прямісінько в камеру. Усміхнений молодий чоловік із серйозним поглядом, якому нічого приховувати. Саме це й стривожило Мура найбільше – хижак, який ходив поряд зі своєю здобиччю і, фактично, нічим від неї не відрізнявся.

Поряд з іменем Капри було зазначено місце його інтернатури. «Хірургія, медичний центр „Ріверленд“, Саванна, штат Джорджія».

Тоді Мур почав шукати тих студентів, які разом з Капрою проходили інтернатуру в Саванні, які разом з Капрою жили в тому місті, коли він жорстоко