Читати книгу - "Бурштин"

Катерина підвелася, спитала:

– А як же ти?

– Нічого. Я трохи початую.

Жінка витягла спальник, розстелила й забралася всередину.

Григорій сів поруч, уперся спиною на колесо квадроцикла й закинув голову.

Червонопикий місяць проглядав крізь густу глицю, довкола мерехтіли розсипи зірок. Як добре! Ніколи не думав, що у вечірньому лісі буває так затишно. А може, це через те, що поряд із ним жінка, яку він і досі кохає. Вже захропли односельці, капітан і двійко його «спеців» теж. Лише Григорія не брав сон, ще й нічний холод проймав до кісток.

Вона зовсім близько, така бажана, така омріяна… Чи ж спить? Певне, бо чути рівне дихання. Катю, як би ж ти знала, як я тебе кохав і досі кохаю!..

Поворушився, прогнавши прискіпливого комара, аж раптом почувся шепіт:

– Підсунься до мене, тепліше буде…

Зачастило серце, кров запульсувала в скронях. Він обережно підсунувся, обхопив руками спальник. Жінка гаряче дихала, там, усередині, і Григорію здалося, що навіть через товстий шар тканини він відчуває ніжне тепло її тіла. Почав гладити цупку тканину, не розуміючи, що робить. Може, спирт ударив у голову? А ось і її губи – палкі, солодкі. Завмер у поцілунку.

– Як ти змерз, залазь швидше до мене!

Йому не треба було повторювати. Рвонув «блискавку» спальника, пірнув до неї. Обійняв, майже втиснув у себе. Обсипав поцілунками вуста, очі, волосся.

– Що ми робимо, Грицю? – задихаючись, прошепотіла Катерина.

А він лише мовчки шукав її тіла, поспіхом розстібаючи ті дурні ґудзики, блискавки, застібки. Ось вона, його чарівниця, та спокуса, про яку стільки мріяв!

Так, не роздягаючись, і взяв її – брутально, пожадливо, навіть не чекав від себе такого. Але Катерина не пручалася, а лише міцніше притулилася, обхопила ногами й припала губами до його вуст. Григорій брав її ще й ще, солодку й кохану, пив той нектар, що, здавалося, призначався тільки йому, чекав на нього роками…

Коли ж Катерина нарешті застогнала – злякався. Чи не звередив її рану?

Почав пестити, гладити волосся:

– Прости мене, люба, я геть голову втратив!

– Це я, я винна!.. Дитина десь мучиться, а я…

Вона притулилася до його грудей і залилася сльозами, повторюючи:

– Грицю, Грицю, чому ж ти раніше не був сміливішим? Чому не лишився тоді, коли ми самі були вдома, а батьки пішли на чиєсь весілля?..

– Бо дурний був. Гадав – образишся, якщо приставатиму.

– А я ж думала, що тобі на мене байдуже… Ще й подружки казали, що ти зі Свєткою Клепанихою…

– Тепер усе буде по-іншому.

– По-іншому? Чи ти забув, що я заміжня?

– Маю поговорити з Сашком. Гадаю, він зрозуміє. А ні – то хай начувається, я вже тебе нікому не віддам! Але зараз найперше – врятувати дівчинку!..

Катерина погладила його змокле волосся, обережно поцілувала.

Він, здавалося, цього тільки й чекав – жадібно припав до її вуст. Ніби час повернув назад, їм обом знову шістнадцять, і вони вперше торкнулися одне одного. Вже перед світанком, не розімкнувши обіймів, вони заснули.

Розбудили їх знагла – ударом чобота в бік.

Розділ 6

Зустріч у лісі

– Не чекав, не чекав я такої зустрічі в лісовій глушині! Може, посунешся, і я приєднаюся?.. Гей, Зарванець, ану поглянь, як твоя благовірна розважається! А ти ще на мене кидався, коли я розповідав, яка вона в ліжку…

Майор нібито глузував, але його очі з-поза москітної сітки гостро споглядали за реакцією Сашка.

Виплутавшись зі спальника, ошелешений Григорій побачив: навколо лежать обличчями униз його роззброєні товариші та вояки капітана Кушніра разом із їхнім командиром. Його власний карабін, що він залишив під квадроциклом, висить на плечі в похмурого військового в чорному однострої, а в спину впирається дуло автомата.

Заспана Катерина й досі не могла втямити, що відбувається. Лише коли побачила Сашка, злякалася по-справжньому. Її обличчя миттю запалало.

– Сашко, ти?! А де ж Танюшка? – встигла промовити вона, але схаменулася й почала поспіхом поправляти одяг. Вона вибиралася зі спальника, а Григорій понуро стояв під презирливим поглядом Сашка, поки один зі «спеців» не збив його з ніг і не підтяг до інших затриманих чоловіків.

– То ви з Катериною в спальнику Танюшку шукали? Як це розуміти? – зловісно спитав Сашко.– А я тебе другом вважав! Треба б тобі яйця відірвати, та…

Він зробив рвучкий крок до Григорія, але автоматники в чорному відтягли його в бік.

– Катя, як ти могла? – В докорі Сашка звучала невимовна гіркота. Незважаючи ні на що, його чоловіче єство було вражене.

– Це все через нього! – раптом вигукнула Катерина.– Це він винен!

Жінка одразу впізнала майора навіть під москітною сіткою. І наче дитина, яку застали на гарячому, спробувала перекласти вину на когось іншого, навіть якщо її звинувачення звучали абсурдно.

– Він шантажував мене, казав, що ти, Сашко, вбив поліцейського, що в мене відберуть дитину, вимагав гроші й примушував із ним злягатися! І все задля того, щоб нібито захистити тебе від арешту й слідства! Що я могла зробити?..

Катерина розплакалася. Сашко трохи охолонув. Її сльози завжди діяли на нього магічно. Водночас він помітив перев’язану руку дружини, її нещасне обличчя, і йому навіть захотілося пригорнути її, якось утішити. Але, глянувши на Григорія, який лежав лицем до землі, Сашко знову розлютився.

– Може, скажеш, що Гриша теж тебе шантажував? От і виходить, що моя дружина – хвойда!

– Сашко, я сама не знаю, що на мене найшло! Уяви – тебе вже три тижні немає, мене тягають на допити, потім Танюшку викрали… А Гриша… він завжди поруч. Що я можу сама, слабка жінка? – Вона зробила рух, наче намагаючись наблизитися до чоловіка, але Сашко відвернувся, зціпивши зуби, й щосили стиснув кулаки.

– Ну, досить вже мелодрами! – втрутився майор.– Казав же тобі, хлопче: хочеш, щоб така жінка за тобою сохла,– вивчай «Камасутру»! Інакше піде по руках.– Гайворон розреготався й додав: – Ти ж і сам той ще ходок. Бачив я, як та русява дівчина на тебе дивиться…

– Яка русява? У тебе хтось є?! – Катерина, як зробила б кожна справжня жінка на її місці, миттєво перейшла в наступ.– Хто вона, кажи!

– Це зовсім інше,– знизав плечима Сашко, трохи зніяковівши.– Саме вона зараз із Тетянкою.

– Де дитина, чи вона в безпеці? Кажи!

– Повертається до села. Разом із Галиною Відунчиною.

– Це та курва з «Янтаря»? Казали ж мені люди, а