Читати книгу - "Холодне Сонце, Артур Сіренко"

 «Вранці зринає із хвиль,
     Щоб увечері в них же пірнути…»
                                 (Тіт Лукрецій Кар)

Над річкою Білою, 
Яку печеніги назвали Альма
Збудував хижку дідусь Ол. 
Збудував і забув
Про людей, що пили росу
З чаші синьої квітки:
Взяв та й забув
І не згадував.
Забув про коней білих, 
Що мають чорну цятку на лобі
І топтали чебрець запашний
Копитами – в червні. 
Забув і не згадував. 
Забув про косу замашну
Сивої жінки Ули,
Бо мусив забути – 
Інакше ніяк, інакше глек
Без дна і води, 
Глек, який не наповнити,
Скільки не лий,
В якому живе луна – 
Сумна дівчина Ехо.
Дарував йому сулію
Повну вина черленого.
Вершник Юл
Дарував і казав:
«Пий! Бо риби не знають спокою
У річці Білій.
Не знають. Пливуть
З минулого в День Сонячний.
Пливуть.

Примітки:
У печенігів роду Каракарга, що кочував біля річки Молочної був шаман якого називали Ол. 
За свідченням Філоктета Олександрійського (234 – 298) таври називали богиню смерті Ула. Але це було таємне ім’я, яке знали тільки жреці. Якщо в таврів хтось не міг померти, то вони кричали, дивлячись на північ: «Ула, прийди!»