Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Аліса
Напруга з кожною секундою ставала ще сильнішою, коли Давид рухався в наш бік. Я важко зглитнула, помічаючи його злий погляд на моєму плечі. Домінікова рука все ще торкалась мене, і я швидко оговтавшись скинула її, як ошпарена.
— Вже не залишилось дівчат в місті, з якими ти не переспав і ти перейшов на зайнятих? — прошипів Давид, гнівно глянувши на Домініка.
Давид підійшов до мене, та притягнув до себе по-власницькому обнявши. Його рука міцно стикала мене за талію, але при цьому не завдаючи болю.
— Не говори дурниць! — голосно сказала до Давида.
Він виглядав зараз, як до біса ревнивий бовдур. Я спробувала скинути з себе його руку, але він притиснув мене сильніше. Я розсерджено глянула на нього, не приховуючи свого невдоволення.
— Комусь треба охолонути, — нарешті відповів Домінік, та плавним рухом зробив крок. — Гаразд, я можу витерпіти твої звинувачення та пропустити крізь вуха. Але ти й також звинувачуєш її. Хіба ти не довіряєш своїй дівчині? Мені шкода, що вона дісталась такому придурку, як ти!
— Закрий свого рота, — загрозливо сказав Давид, помітила як спалахнули його очі. — Поки він ще функціонує. Бо інакше…
— У твоїх силах тільки погрожувати. — перебив його Домінік, і відчула як рука на моїй талії починає відсуватися. Я притисла свою долоню до руки Давида, щоб він не зміг її забрати. Я боялась, що він його зараз вдарить. — В мене немає ні найменшого бажання залишатись тут. Я прийду тоді, коли твої мізки стануть на місце, бо зараз вони явно не на місці.
Домінік з незрозумілим співчуттям глянув на мене, а тоді перевів свій погляд вище. Похитавши головою він розвернувся та пішов.
Давид провів Домініка поглядом, поки той не зник за воротами. Відпустивши мене, чоловік обійшов мене та зайшов у дім. У грудях мене розривало від емоцій. Я швидко побігла за ним, наздоганяючи. Мені не вкладалось в голові все те, що щойно сталось.
Я повинна була зрозуміти його.
Давид
Моя точка кипіння досягла максимуму, коли я побачив те непорозуміння, яке торкалося моєї дівчини. Він не мав права торкатись її. Всі права в мене. Можливо, звучало занадто егоїстично, але я був її хлопцем, і мав право так вважати.
— Зачекай! — гукнула Аліса.
Я зупинився біля дверей свого кабінету, як раз відмикаючи двері ключем.
— Ти явно мусиш пояснити свою поведінку. — невдоволено сказала Аліса за моєю спиною.
Я різко відірвався та перевів свій погляд на неї. Я раніше ніколи не бачив її такою розсердженою та обуреною водночас. Її груди швидко здіймались, а руки вона стиснула у кулачки по обидва боки від себе. Вона підняла підборіддя, та глянула мені в очі.
Викриття договору вдарило по мені сильніше, ніж я хотів би визнавати. І в мене не було настрою виясняти ще й це.
— В мене нема пояснень. — сухо сказав я та відчинив двері. — Йому не варто було торкатись тебе, або підходити так близько.
Я зайшов у кабінет та сів на крісло. Я намагався здаватись байдужим і розслабленим, хоча моє тіло все ще було напружене. Аліса зайшла слідом за мною та голосно стукнула дверми.
— Ти у своєму розумі, щоб ревнувати до свого друга? — закричала вона, зупинившись навпроти мене.
Я відкинувся на спинку крісла, уважно глянувши їй в очі.
— Одного дня друг є, наступного — нема. Це життя.
Домінік не давав приводу сумніватись у нашій дружбі. Але зараз мною керував лише суцільний гнів.
— Прозвучало, як філософська дурна! — обурено сказала вона.
— А що ти хотіла почути? — запитав я, звівши брови. — Що я вибачусь? Я не вибачатимусь. В мене зараз занадто багато справ, щоб витрати час на якісь вибачення.
— Я хотіла почути, що тобі соромно за твою поведінку. — твердо сказала вона. — Але очевидно, що цього не буде. Ти завжди зайнятий, і я справді намагалась тебе зрозуміти. Але це не можливо.
Вона нахилила голову вниз та розчаровано похитала головою. Коли вона глянула на мене її очі були наповнені болем та нерозумінням.
— Я чекала тебе. — зізналась вона. — Чекала, що ти розповіси мені, відкриєшся. Мені також боляче, що так сталось. Але я не замикаюсь, чуєш? А ти замкнувся. — вона зімкнула руки на грудях та глянула кудись вбік, не на мене. — Весь час я чекала тебе від тоді, коли ти залишив мене в тій машині. Я навіть приходила до тебе, думала спіймати твій погляд хоча б на секунду. Але мене не пустила твоя асистентка. І я розуміла, що в тебе багато роботи, тому відчайдушно мріяла зустріти тебе в домі. — її погляд перейшов на мене, вона гірко усміхнулась. Мій живіт скрутило. — Я не скаржуся. Але побачити тебе, таким розлюченим, коли причин для цього не було… Домінік підтримав мене, а на його місці мав бути ти.
Її слова були просочені таким сильним болем та розпачем, хоч я не хотів визнавати, але вони вдарили мене, зачепили моє серце, яке було реанімоване завдяки їй.
— Мені не варто було втягувати тебе у це. — зітхнув я, та похитав головою.
Аліса злегка затремтіла, та вчепилась пальцями за тканину своїх штанів. Її рот відкрився, і схвильований видих залишив її горло.
— Ти… Ти шкодуєш про той день, коли ви запропонували мені стати твоєю фальшивою нареченою?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наші обіцянки, Ана Маіс», після закриття браузера.