Читати книгу - "Коли спалахують зорі, Наталія Ольшевська"

- … ходімо. Тобі сподобається. Можеш не кататися, а лише подивишся на коника. Підеш? Молодець. Ми чекаємо на вулиці.

   Поки у мене тремтять коліна від страху, чоловік виходить з автобуса та підходить ближче.

- У нього, - киває головою в сторону відчинених дверей, - розлад аутистичного спектру, іншими словами - аутизм. Він дуже замкнутий і мало розмовляє, тому не сприймайте на свій рахунок, якщо малий мовчатиме чи не підійматиме на вас погляд. Але він усе чує та розуміє. Головне – ні до чого його не змушуйте.

- Зрозуміла, - говорю зовсім невпевнено, коли хлопчик років шести спускається сходинками, втупивши погляд у землю.

- Підеш зі мною? Мій кінь дуже любить яблука. Допоможеш його погодувати, щоб він не сумував? – поняття не маю, як потрібно спілкуватися з дітьми, а у цьому випадку – тим паче. На кращу фразу мене не вистачило.

   Хлопчик невизначено киває, але за мою протягнуту руку не береться. Та коли ступаю кілька кроків вперед – він рушає слідом. Постійно обертаюся, аби не втрати його з поля зору. Всередині неприємно шкребе від співчуття та жалю, що цим дітям доводиться переживати подібне. Вони тільки почали жити і доля відразу підсунула їм випробування, на які вони зовсім не заслужили.

   Коли підходимо до стійла, беру з відра, що стоїть неподалік кілька яблук, кладу одне на розкриту долоню та віддаю Гермесу, коментуючи кожен свій рух. Коли кінь з’їдає друге яблуко, погладжую Гермеса по мордочці, прибираю руку і він відразу гучно пирхає. Я знаю, що він хоче, аби я продовжила, але хлопчик підскакує та ховається за мою спину, міцно обхоплюючи ноги.

- Не бійся, - закидаю руку назад та вкладаю на його голову, погладжуючи волосся, - він просто хоче, щоб його погладили. Спробуєш?

   Хватка на стегнах слабшає і малюк визирає з укриття.

- Візьми он там яблуко або морквину, - вказую на ємності біля стіни навпроти. Хлопчик, як на мене, надто довго вибирає яблуко, але таки йде до мене, - розкрий долоню ось так, - розкриваю його руку та в центр долоні вкладаю смаколик, - і простягни йому ближче. Може бути лоскітно.

   Від першого контакту він відсмикує руку, але підносить її знову. Гермес забирає частування. Перехоплюю долоню дитини та вкладаю на морду коня, легко погладжуючи. Повільно прибираю свою, але хлопчик продовжує гладити тварину.

   Якесь невідоме раніше відчуття розпирає груди, коли помічаю, що малюк наближається ще ближче. Гермес тицяється носом у його долоню і я чую дзвінкий дитячий сміх, від якого розливається гаряча хвиля тепла у грудях.

- Бачиш, ти йому сподобався. Це Гермес, а я – Каміла. Скажеш, як тебе звати?

- Тимур, - вперше підіймає погляд, поки на мене, наче, виливають відро крижаної води. Адам був правий. На мене дивляться ті самі пронизливо-темні очі і ті ж риси обличчя, що й у брата та батька. Чому він тут? І де його мама?

-------------------------------------------

[1] "Ілюзія обману" - фільм 2013 р. про пограбування.