Читати книгу - "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"

Розділ 20.2.

Обережно поставивши мене на ноги, Діма, на моє здивування, мовчки вийшов з кімнати. Не кажучи більше ані слова, залишив мене одну у своїй спальні. І що це було? Чомусь я думала, що він залишиться. Ні, не так. Я дуже хотіла, щоб він залишився. Всупереч усім переконанням здорового глузду я жадала, щоб ми разом провели ніч. Не для того, щоб зайнятися коханням чи швидким сексом... Ні... Хотілося просто поговорити про все, що наболіло. Насолодитися одне одним. Надихатися одне одним. Адже так багато часу витрачено даремно. Стільки всього треба наздогнати згаяного...

Або я остаточно збожеволіла, або просто дуже скучила. Може, в мене розвинувся стокгольмський синдром? А що, може бути. Я не раз про подібне чула. Полонянки часто закохуються у своїх викрадачів і живуть романтичними мріями замість того, щоб тверезо подивитися на ситуацію. Хоча, з мене така полонянка, як з кози балерина. Але все ж… Стрес — справа небезпечна. Хтозна, як на мене це все вплинуло?

Вирішивши більше не вдаватися до душевних мук, я акуратно зняла сукню, фату і, залишившись в одній білизні та панчохах, ніжно, наче новонароджену дитину, поклала своє весільне вбрання на ліжко. Ще раз важко зітхнула, розуміючи, скільки грошей це все коштує. Нечесно зароблених грошей. Ех, Дімо-Дімо, у що ти вляпався… І у що вляпалася я.

— Так ти ще красивіша.

Я злякано стріпнулася і для чогось прикрила груди руками, ніби Діма мене не бачив до цього повністю оголеною. Притулившись до одвірка, він повільно пройшовся по мені поглядом. Від пальців на ногах до нехитрої зачіски на голові та назад. Я важко проковтнула, не знаючи, як реагувати на такий жест.

— Взагалі-то, бачити наречену перед весіллям — погана прикмета, — вирішила недолуго пожартувати, щоб згладити мою ніяковість, але вийшло не дуже смішно.

Діма лише неоднозначно гмикнув і повільною ходою попрямував до мене. Варто було йому наблизитися, моє серце застукало, гучно вібруючи в грудях. Його близькість якось дивно діяла на мене. Невеликий простір між нашими тілами ніби наелектризувався, повітря в ньому стало надто відчутним, в'язким, хоч бери ножа і ріж.

— Повечеряєш зі мною? — нарешті Діма спитав неголосно, піднімаючи руки. І тільки зараз я помітила в нього паперові пакети з назвою відомого ресторану. — Я голодний, як вовк.

— Ем…так, але я спочатку піду перевірю, як там Єгорка, — не закінчивши фразу, я кинулася до дверей, але заливистий сміх Діми мене зупинив, і я обернулася, не второпавши такої дивної реакції.

— Ти прям так підеш перевіряти? — він кивком показав, що я майже гола. Від розуміння, як я безглуздо виглядаю, миттєво почервоніла і, нічого не відповівши, закрокувала до гардеробної.

Та що це зі мною таке? Чому я так на Діму реагую? Неначе недосвідчена незайманка гальмую і соромлюся, побачивши хлопця. Швидко перебираючи у валізі свої речі, я схопила першу-ліпшу футболку. З дурнуватим принтом собаки з мультика. Ой, та байдуже, головне хоч трохи прикритися. Не встигла я натягнути її на голову, як на талію мені лягли прохолодні чоловічі долоні. Я завмерла як раптово спійманий злодій і зовсім перестала дихати.

— Не бійся, Злато, я тебе не з 'їм, — гарячий шепіт обпалив мені вухо, — тільки трохи покусаю, — зі сміхом додав Діма і злегка прикусив мочку біля сережки, змушуючи мене глухо схлипнути, сильними руками ще міцніше притискаючи мене до своїх грудей.

Його поведінка збивала з пантелику. І водночас зачаровувала. Моє і без того схвильоване серце почало оскаженіло відбивати ритм, низ живота наповнився свинцевою важкістю. Кисень взагалі не потрапляв у легені.

— Мені треба до Єгорки, — ледь чутно прошепотіла, борючись з виниклою маною. — Потрібно перевірити…

— Він спить, і Міра теж, — Діма нахабно перебив мене. — Я щойно перевірив. Ми поїмо і теж підемо спати, — він невагомо поцілував мене у скроню і різко відсахнувся. Судячи з віддалених кроків, Діма вийшов з гардеробної. Моє тіло відразу оповило прохолодою, і я мимоволі зіщулилася. Зробила глибокий вдих і спробувала вирівняти збите дихання. Що це, чорт забирай, було?

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно