Читати книгу - "Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік"

— Я не використовую гілочки деревію,— сказав він Джуліані.— Не можу їх втримати, весь час розсипаються.

Джуліана сіла за журнальний столик у кутку.

— Мені потрібен папір для записів і олівець.

Один із гостей приніс папір та олівець. Люди в кімнаті підійшли ближче і оточили їх з Абендсеном колом, слухаючи та спостерігаючи.

— Можете поставити питання вголос,— сказав Готорн.— У нас тут немає секретів.

— Оракуле, чому ти написав «І обтяжіє сарана»? — запитала Джуліана.— Чого це має нас навчити?

— Ви формулюєте запитання із безкомпромісною забобонністю,— сказав Готорн.

Усе ж він сів навпочіпки, щоб подивитися, як вона кидатиме монети.

— Сміливіше,— сказав він і простягнув їй три китайські мідні монети з дірками посередині.— Зазвичай я використовую їх.

Вона почала підкидати монети, почуваючись спокійно і дуже природно. Готорн записав для неї рівні. Коли вона підкинула монети шість разів, він подивився і сказав:

— Сюнь зверху. Дуй знизу. Посередині — порожньо.

— Ви знаєте, яка це гексаграма? — запитала вона.— Без таблиці?

— Так,— відповів Готорн.

— Це «Чжун Фу»,— сказала Джуліана,— «Внутрішня істина». Я теж знаю без таблиці. І я знаю, що це означає.

Підвівши голову, Готорн уважно подивився на неї. Його обличчя видавалося майже лютим.

— Це означає, що моя книга — правда, чи не так?

— Так.

— Німеччина та Японія програли війну,— гнівно сказав він.

— Так.

Готорн мовчки згорнув обидва томи і підвівся.

— Навіть ви відмовляєтеся це усвідомити,— сказала Джуліана.

Певний час він міркував. Джуліана помітила, що погляд у нього став порожнім. Вона зрозуміла, що він заглибився у себе, зосередився на собі... А тоді його погляд знову прояснився. Він щось пробурмотів, здригнувся.

— Я ні в чому не впевнений.

— Змусьте себе повірити,— сказала Джуліана.

Він заперечливо похитав головою.

— Не можете? — запитала вона.— Ви впевнені?

— Хочете, я підпишу вам примірник «Сарани»? — запитав Готорн Абендсен.

Вона теж підвелася.

— Я, мабуть, піду,— сказала вона.— Дуже вам дякую. Пробачте, якщо зіпсувала вечір. Ви були надзвичайно люб'язні, коли дозволили мені приїхати.

Пройшовши повз Готорна і Кароліну, вона пробралася крізь коло гостей до спальні, де лежали її пальто й сумочка.

Коли вона вдягала пальто, підійшов Готорн.

— Знаєте, хто ви?

Він обернувся до Кароліни, яка стояла поруч:

— Ця дівчина — демон. Маленький хтонічний дух, який...— він підняв руку і потер чоло, трохи зачепивши окуляри.— Який невтомно ширяє над землею.— Він поправив окуляри.— Вона робить те, що підказує їй інстинкт. Просто виражає свою сутність. Вона не хотіла з'явитися тут і заподіяти шкоду, просто так трапилося, як трапляється з погодою. Я радий, що вона приїхала. Я не шкодую, що я про це дізнався. Про відкриття, яке вона зробила за допомогою книги. Вона не знала, що буде робити тут, і про що довідається. Я думаю, нам усім пощастило, отже, давайте не будемо тримати один на одного зла, гаразд?

— Вона страшенно деструктивна,— сказала Кароліна.

— Так само, як реальність,— сказав Готорн.

Він простягнув Джуліані руку.

— Дякую за те, що ви зробили в Денвері.

Вона потиснула його руку.

— На добраніч. Послухайтеся дружини. Хоча б майте при собі зброю.

— Ні. Я вже давно вирішив, що не буду цим перейматися. Час від часу, коли стаю надто тривожним, особливо пізніми ночами, я покладаюся на оракула. За таких обставин це не погано.— Він кволо усміхнувся.— Насправді єдине, що мене ще тривожить, то це усвідомлення того, що всі ці дармоїди, які стоять он там, вловлюючи кожне слово, повипивають увесь алкоголь, поки ми тут говоримо.

Розвернувшись, він подався до серванта, щоб додати свіжого льоду у свою склянку.

— Куди ви тепер подастеся, коли тут все закінчилося? — запитала Кароліна.

— Не знаю.

Це її не тривожило. «Напевно, я трохи схожа на нього,— подумала вона.— Я не дозволяю собі тривожитися через деякі речі, навіть якщо вони справді важливі».

— Можливо, я повернуся до свого чоловіка, Френка. Я намагалася йому зателефонувати сьогодні. Можна спробувати ще раз. Побачу, який у мене буде настрій.

— Попри те, що ви для нас зробили чи, радше, кажете, що зробили...

— Ви шкодуєте, що я до вас приїжджала,— сказала Джуліана.

— З мого боку це страшенно неправильно, якщо ви врятували Готорну життя, але я дуже пригнічена. Я не можу сприйняти це все — те, що сказали ви і Готорн.

— Як дивно,— сказала Джуліана.— Ніколи б не подумала, що правда може розсердити вас.

«Правда,— подумала вона.— Страшна, мов смерть. Але правду знайти важче. Мені пощастило».

— Я думала, ви відчуватимете радість і піднесення, як я. Непорозуміння, еге ж?

Вона усміхнулася, і через деякий час місіс Абендсен спромоглася усміхнутися у відповідь.

— Що ж, у будь-якому разі, на добраніч.

За мить Джуліана вже крокувала вимощеною каменем доріжкою крізь плями світла з вікон вітальні, потім поринула у темряву за газоном і вийшла на чорний тротуар.

Вона йшла далі, не озираючись на будинок Абендсенів, шукаючи очима авто чи таксі, рухливе, живе та яскраве, щоб повернутися в мотель.

Джерела та подяки

Для цитування у цьому романі я використовував англійський переклад «І цзін» («Книги змін») Кері Ф. Бейнса, зроблений із німецького видання Ріхарда Вільгельма, видавництво Panthe-on Books, Bollingen Series XIX, 1950 p. Хайку на сторінці 64 належить Йосі Бусону, в перекладі Гарольда Ґ. Гендерсона надруковане в «Антології японської літератури», Том І, упорядкованої та відредагованої Дональдом Кіном, видавництво Grove Press, 1955, Нью-Йорк. Вака на сторінці 170 належить Тійоні і подана у перекладі Д. Т. Сузукі з книги «Дзен та японська культура», видавництво Pantheon Books, Bollingen Series LXIV, 1959, Bollingen Foundation, Inc., Нью-Йорк. Я багато користувався такими книгами: The Rise and Fall of the Third Reich, A History of Nazi Germany Вільяма Ширера, видавництво Simon & Schuster, 1960, Нью-Йорк; Hitler, a Study in Tyranny Алена Баллока, видавництво Harper, 1953, Нью-Йорк; «Щоденники Ґеббельса, 1942-1943» у редакції та перекладі Луїса Локнера, видавництво Doubleday & Company, Inc., 1948, Нью-Йорк; «Тибетська книга мертвих» за редакцією Волтера Еванса-Венца, видавництво Oxford University Press, 1960, Нью-Йорк; The Foxes of the Desert Поля Карелла, видавництво E, P. Dutton & Company, Inc., 1961, Нью-Йорк. Також хочу особисто подякувати видатному автору вестернів Віллу Куку за консультації з приводу історичних артефактів та періоду