Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Підкажіть мені, як душі самотні зводити? Я хочу вже зараз спробувати допомогти одній парі.

-Похвальне бажання! - підтримала Явдошка, - знайомі твої?

-Не зовсім. Хлопця я знаю, а от із дівчиною «познайомилася» заочно… - і розповіла Стьопка про своє несподіване «вторгнення» у тіло Зойки. Явдошка навіть рота роззявила, слухаючи родичку.

-Чудна ти, Свирянка, якась, - винесла вердикт прародителька, - зі мною не траплялося подібного…

-І що ж мені робити? - засмутилася Стьопка.

-Я розповім, у чому наше вміння полягає, а як саме його застосувати – вирішувати тобі. Кожна з нас цю дорогу проходила самостійно. Слухай та запам'ятай! Перша відмінність Свирянки від інших людей у ​​чому?

-В очах? - припустила Стьопка, пригадавши, що розповідала Лукерія.

-В очах, - погодилася Явдошка, - вони, наш головний скарб. Здавна нас кликали «Зріючими» через здатність бачити невидиме. Були сумні часи, коли таких як ми на вогнищах палили, вважаючи, що ми надсилаємо пристріт, - Явдошка зітхнула, - ми їм щастя, плели, ех… ну, та не про те мова зараз. Так ось, за своєю суттю «пристріт» - це погляд внутрішнім зором. Лівим оком ти бачиш жіночу половинку долі, а правим – чоловічу.

            Стьопка почергово затулила рукою ліве, а потім праве око.

-Це не так робиться, - з усмішкою похитала головою старша родичка, - тим більше вперше. Зібратися з думками треба.

-Ну сяду я вдома, сконцентруюсь. Очі закрити і що далі?

-Почни з тих, кого знаєш, так буде легше. Потім, як навчишся, з'єднуватимеш, хто за сотні кілометрів від тебе, а то й далі.

-Добре. Але як?

-Заплющ очі, - веліла Явдошка. Стьопка закрила, - уяви ту вагітну дівчину.

-А чому саме дівчину? Чому не хлопця?

-Жіночі переживання тобі ближче. Як навчишся, все одно буде з кого починати.

-Добре, пробую… - і Степанія спробувала уявити обличчя Зойки. Нічого складного, в пам'яті відразу випливло обличчя худенького дівчинки з блакитними очима.

-Тепер хлопця, - сказала Явдошка, - уяви, що поряд стоять. Є?

-Є...

-Вона зліва, а він праворуч, так?

-Так...

-У центрі, що бачиш?

Степанида від несподіванки здригнулася і очі розплющила, бо виразно між Зоєю і Романом побачила постать Антона Грізного.

-Ой...

-Ну що ти, завчасно, - пожурила Явдошка, - чи злякалася чогось?

-Так, я побачила, що батько дівчини стояв між ними! Як живий! Кулаки стиснуті, очі насуплені… - сказала приголомшено.

-От! Значить у ньому головна проблема, він не дає їм бути разом.

-І що мені робити? Поговорити з батьком, умовити не втручатися?

-Можна звичайно і так, - поблажливо посміхнулася Явдошка, - але Дар не дарма, з кожним не поговориш.

-А як? Навчіть!

-Ось побачила ти проблему. Якщо це людина, сконцентруйся на ньому. Уяви, що ти - це він. Заглянь у душу, відчуй мотиви. І спробуй думати, як він. А потім, як опануєш, спробуй змінити його думку.

-Не зрозуміла.

-Дивися. Розповім, про мій перший раз. Сусідка в мене була, самотня, літ під сорок. Жила одна зі старою матір'ю. Все я думала, від чого Лізка незаміжня, якщо і красою не обділена і трудяжка-господиня? А коли в силу вступила, про неї першу згадала. Сіла на горищі, щоб ніхто не заважав, представила її. І як Лізка перед очима встала, тут же праворуч намалювався мужик невідомий, не з нашого села. Гарний, високий, з сивиною. Ну, думаю я, наречений Лізки знайшовся, але хто він, як їх звести? І тут якраз між ними з'явилася мати Лізкина. Здивувалася я, а вона тут до чого? - Степанія жадібно ловила кожне слово і не дихала, - уявила я, що у тілі тітки Наді знаходжуся. Не одразу, але вийшло. І тут спогади в голові склалися, як я, тобто вона, тітка Надя, листи якісь у печі палила. І навіть страх відчула, що донечка моя листи ці прочитає і кине мене одну свій вік  доживати, а сама в місто до мужика поїде.

-Ого! - вирвалося у Стьопки, - ви прямо це відчули? Навіть думки?!

-Відчула, як є!

-І що зробили? Розповіли Лізці?

-Та ні! Я спробувала тітку Надю "переконати", налаштувати на правильний лад. Немов вона сама собі за совість стала, мовляв як так, дочка у мене красуня, страждає одиначкою, а я же онуків навіть не няньчила… Кілька днів так з нею «говорила»…

-Оце так! - вразилася новоявлена ​​Свирянка, - а далі?

-Далі все.

-А як з усім цим пов'язане вишивання, якщо, як виявилось, все відбувається в голові?

-Очі в тебе закриті, а руки роблять!