Читати книгу - "П'ять життів доктора Гундлаха"

чекати, що буде далі! Але Гундлах знав, що то безглузда думка. Коли вертоліт робив поворот, він бачив порослі лісом верхи, потім унизу вищирився кратер якогось вулкану. Коли вертоліт почав приземлятись, у Гундлаха перехопило подих. Він глянув на годинник солдата, що сидів поруч. Було за двадцять хвилин п'ята.

Лопаті, затріщавши, незабаром спинились; один солдат рвучко відсунув двері, Гундлаха виштовхнули на сліпуче сонце. Його повели до «джипа». Сідаючи в кабіну, він спіткнувся й побачив, що Гладіс ведуть до другої машини. Це, очевидно, було Ілопанго. Оплот режиму! Гундлахові аж в очах потемніло, їх повезли до пофарбованих у зелене кам'яних бараків, повз реактивні винищувачі, повз уламки літака, що впав носом на бетон; тут же лежав понівечений корпус вертольота, обгорілий і схожий на кістяк велетенського страховиська. Кілька французьких «магістрів» стояли на колесах, але були «розбазарені», як висловлювалися своїм жаргоном пілоти, — розібрані на деталі для ремонту інших літаків. Трохи віддалік височіла акуратна споруда аеровокзалу, зведеного Рейнською фірмою промислового будівництва, а поперед неї — касовий зал, поруч з яким були стіною викладені мішки з піском; біля них стояла варта. Військовий сектор аеропорту був обгороджений двома й навіть трьома рядами колючого дроту. Над огорожею височіли сторожові вежі з прожекторами; тут жодна людина не могла проскочити непоміченою… Гундлах пригадав минулу осінь, повітряне таксі й чемного хлопця Петера Гертеля. Тоді Гертель казав: непотрібно ніяких формальностей, все минеться гладенько, доктора Гундлаха тут вважають значною персоною… До певної міри це й сьогодні так, бо хіба інакше вони везли б його сьогодні в вертольоті? Чи, може, це єдиний можливий шлях, бо партизани контролюють всі наземні дороги?

Солдати були в іншій формі, кольору хакі, пропотілій наскрізь, і їх важко було відрізнити один від одного. Гундлаха повели довгим коридором. Всюди грюкали солдатські підбори, а він ніяк не міг збагнути, де ж поділася Гладіс. Десь недалеко клацали електричні друкарські машинки, його ввіпхнули в двері, на яких висіла табличка «МААГ». Кімната порожня, на вікнах жалюзі. З коридору долинуло кілька слів англійською мовою; можливо, тут якась американська служба? За мить увійшов худорлявий чоловік у гарному цивільному костюмі. Він діловито сів за стіл і наказав вартовому вийти за двері. Очі його так і бігали, рухи були, ніби в кота. Це викликало тривогу. Нахиливши голову з пласким лобом уперед, він пересвідчився:

— Містер Гундлах, так?

Тоді підвівся й зняв з Гундлаха наручники.

— Зараз ми підемо до шефа, — сказав він. — Але я хочу дати вам пораду: не затримуйте нас, у нас іще багато роботи, до того ж ми все про вас знаємо.

Судячи з уніформи, шеф був майором військово-повітряних сил Сполучених Штатів Америки. Він сидів у гвинтовому кріслі за письмовим столом, на якому, крім двох телефонів і попільнички, не було нічого. Це був стрункий чоловік років під сорок, на його маленькій голові сивіло коротко підстрижене волосся, з-за окулярів з воронованого металу на Гундлаха дивились уважні очі. Шкіра кістлявого, з міцними щелепами обличчя мала колір вівсяного відвару, здавалося, ніби майор прибув сюди зовсім недавно й ще жодного разу не виходив із цієї кімнати.

— Сідайте! — запропонував він. — Що, перелякались? У вас жалюгідний вигляд.

— Майоре, де моя супутниця? — спитав Гундлах.

— Тут, поблизу, — відповів той. — Вона ще в нашому розпорядженні.

— Ви наказали привезти нас сюди, підозрюючи в убивстві?..

— Не ми, а власті Сальвадору. Вони не мають спеціального договору з Гондурасом, інакше й мови не було б, передавати чи не передавати вас у їхні руки.

— Отже, ви припускаєте, що це просто помилка?

— Ніякої помилки тут немає, — підвищив голос чоловік у цивільному. — Адже сеньйора Ортега без усякого сумніву замішана у викраденні людей. І ви дуже доречно тут приземлилися. — Він ніби аж звівся навшпиньки, далі почав ходити туди й назад за спиною Гундлаха, й голос його був ущипливий і підступний. Він зненацька схопив Гундлаха за вилоги піджака й повільно притяг до себе — Ну, кажи ж! — Кожен звук пронизував Гундлаха наскрізь. — Не бійся сказати правду!

Вони взяли його в лещата, запитання сипались на нього з усіх боків, щораз несподіваніші. Ці люди знали про нього все, їх цікавили лише деталі, наприклад, як Гундлах і Гладіс пробралися через Беліз і чому завернули на Кубу.

— То була своєрідна перевірка, — відповів Гундлах. — Вони хотіли пересвідчитися, чи я не троянський кінь.

Засмаленими пальцями розчавивши в попільничці сигарету, майор прикурив нову.

— Перевірка? — Він уважно подивився на Гундлаха й наказав принести кави. Після напруженого перехресного допиту майор трохи розслабився і заговорив до Гундлаха вже як до рівного. Звичайно, він належав до тих, що домагаються свого, навіть не підвищуючи голосу. — І все-таки ви допомогли мені дещо зрозуміти.

— Не хотілося вас засмучувати, — мовив Гундлах.

— Це добре. Збільшуються ваші шанси якось вискочити з цієї халепи.

В кімнаті гув кондиціонер, який боровся з тютюновим димом.

— Майоре, я не агент і не маю чого від вас приховувати… Ну гаразд, ми вели агітацію і збирали пожертви на користь Фронту національного визволення, хоча це, звичайно, вам не дуже подобається…

— Щодо мене, — сказав майор, — то кожен має право вільно висловлювати свою думку, навіть помилкову. Проте хунта дивиться на це по-іншому. І все-таки я спробую умовити їх, щоб вони лише вислали вас із країни.

В Гундлаха з'явилося якесь незрозуміле відчуття, схоже на вдячність. Він щойно проклинав цих людей, а тепер ніби каявся. Їм було щось потрібне від нього, інакше навіщо б вони пропонували йому каву й після того виснажливого допиту знову заводили невимушену розмову? Але що ж він міг їм запропонувати?

— Я дуже прошу вас, зробіть те саме й для Ортеги, сер. Вона завжди підкреслювала, що партизани згодні вести переговори з вами, з вашим урядом. А ви ж знаєте, що означає передати її в руки хунти.

— Можливо, це можна буде зробити й для неї, — встряв у розмову цивільний, — якщо ви засвідчите перед журналістами, що отримали на Кубі гроші, за які купили зброю, скажімо, у Брюсселі.