Читати книгу - "Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе"

тиха — ти прийшла, я бачив, — я щойно був з тобою уві сні. З’явилась ти, і, біла казка наче, звучала ніч… VI
У сутінках у виноградних замислені — і ти і я, — і джміль спустився безпорадно, п’янка спинила течія. А зайчик сонячний барвистий в твоїм волоссі всівсь на час… Несе тобі мій шепіт листя: «О скільки чар в твоїх очах!» XVII
Під буками осінніми нас двоє, прощання кліпає з червоних віч… «По квіти, любий, хочу із тобою». Кажу: «Вони вже неживі». В моєму слові плач. — А з високості всміхалась зірочка до нас, сумних. День до Творця йшов, помирати просто, й кричала галка з далини. XIX
В її житті подій негусто, за роком рік, неначе тло, — хлюпнуло світлом враз назустріч… Любов чи що воно було. І згасло вмить чи вітер звіяв, ставок забув її з лиця… Все починається, мов мрія, й, мов доля, добіга кінця. 1896 Зі збірки «Перед Різдвом»
(1897)
Перед Різдвом
Отари сніжні в зимнім лісі — їх вітер, мов пастух, ганя, — і стане бір сусідній, звісно, просвітленим одного дня; він слуха світ. На шлях на білий гілки готові вже простер, спиня різдвяні заметілі і ночі всупереч росте. Дарунки
«Ледь чутні наспіви струмка…»
Ледь чутні наспіви струмка від міста вдалині. А втоми стільки у гілках, що стане і мені. Первісний ліс, широкий світ, а серце рве сувій безбарвності самотніх літ, де мулько голові. Мюнхен, 31 травня 1897 «Люблю забутих всіма Богородиць…»
Люблю забутих