Читати книгу - "Донор для небіжчика"

…звичайно, впевнений.

(І ще не забудь про замок… адже двері чомусь були замкнені тільки на один… якщо господар їде надовго…)

— Добре, — мовив Алекс, про щось роздумуючи. — Де ти зараз?

— У вітальні.

— Перевір що з вікном, воно розбите?

Головний підійшов до вікна і відсунув портьєру:

— Було, але зараз…

— О’кей, не важливо, — перебив шеф. — На підлозі нічого не лежить, звичайно ж… — Було незрозуміло, запитує він чи стверджує.

— Ні, нічого. А що…

— Усе, забудь про це… Ага, ще дещо: перед тим, як почати, перевір усю квартиру, там може ночувати один тип. На всякий випадок, зрозумів? Коли закінчите, повідом.

— Добре, як тільки сядемо в маш… — він не договорив, бо зв’язок перервався.

Після розмови з Алексом дурне передчуття тільки підсилилося.

Головний повернувся в коридор. Боксер із Сивим уже закінчили з сумками і про щось тихо переговорювалися. Косий порпався у відкритій коридорній шафі.

— Давайте, ворушіться, — кинув Головний. — Але спершу перевірте всі кімнати. І ще: нічого не брати, — додав він суворо. Утім, усі троє і самі добре знали, що непослух міг бути небезпечним для них.

У цей момент Косий із виглядом щасливого шукача скарбів витяг із нижньої полиці коридорної шафи стопку порнографічних журналів.

— Гляньте-но! Це улюблені дівчатка нашого цяці-хлопчика Гери. Ого! Ти тільки подивися — Косий сунув обкладинку верхнього журналу під ніс Боксеру.

— Пішов ти… — огризнувся той.

— Часу мало, — Головний глянув на Косого. — Залиш це й займися справою.

Боксер і Сивий узялися за каністри:

— Куди?

— Починайте з кухні, — сказав Головний поспішно, хоча особливо поспішати не було причин — просто хотілося якнайшвидше забратися звідси до чортової матері; з цієї просоченої якимось неживим духом квартири — швидко зробити й забратися. Але його раптом налякали погляди підлеглих, немов ті теж щось відчували.

«Невже й вони відчули? Помітили це? Отже, воно мені не здається… Чи хлопці просто розхвилювалися через те, що їм доводиться брати участь у підпалі?»

Щодо Косого, то, схоже, тільки він перебував у своїй придуркуватій тарілці. Хоча хто його знає — з такою пикою та ідіотською манерою триматися важко було зрозуміти, коли він жартує, а коли починає нервувати.

— Після кухні перейдете… — продовжив Головний.

Але тут із глибини квартири його перервав моторошний крик Косого.

21 жовтня, 23:06

Алекс поклав слухавку, не дослухавши до кінця запевнень своєї людини.

Цей дзвінок із квартири Германа змусив його засумніватися в потребі помсти колишньому другу й партнеру за вчорашні переговори. Герман не з’явився, і все полетіло до чорта. Компанія втратила на цьому від півтора до двох з половиною мільйонів доларів — це було надто багато. Не смертельно, але багато.

Він буквально сказився, і тому втратив над собою контроль. І, здається, серйозно помилився.

По-перше, за останні тижні він сам почав підозрювати, що з Германом діється щось настільки недобре, що інтереси компанії для нього справді несуттєві, і його ставлення хоча б до важливих переговорів пояснювалося саме цим, а не впертими принципами. Зрештою, хіба це було схоже на того Германа, якого він знав стільки років? Звичайно, спільний бізнес дав помітну тріщину в їхніх стосунках, однак… Якщо згадати їхню останню розмову в офісі компанії, що відбулася приблизно місяць тому — одразу було зрозуміло, що в житті Германа щось справді сталося.

По-друге, дзвінок батька Германа в офіс кілька днів тому підтверджував такий же висновок. Старий повідомив, що не може зв’язатись із сином і сподівається, що Алекс допоможе йому прояснити ситуацію.

Також він згадав, що коли наприкінці вересня батько Гери намагався поговорити з сином, трубку в його квартирі підняв якийсь ненормальний тип, який намагався видати себе за Германа і взагалі «поводився вкрай підозріло». Він цікавився чи Алекс відправив Германа в тривале відрядження у справах компанії? — саме цим пояснив «ненормальний тип» відсутність господаря вдома. Щось змусило Алекса збрехати й підтвердити слова «ненормального типа».

Були й інші причини для міркувань.

Однак учорашній день перекреслив усі зародки розуміння. Втрачені можливості вимагають пошуку винних. Винним був Герман. Злість так засліпила Алекса, що він зробив іще кілька серйозних промахів, — передусім, особисто доручивши підпал квартири Германа людям, із якими разом працював; притому не одному чи двом, а цілій групі. І більше того — не професіоналам. Дурість — властива риса майже всіх емоційних рішень. Мабуть, якби він мав час подумати…

Чорт! Невже він справді може так мстити людині, з якою пов’язане все його свідоме життя?! — ось що було найгірше.