Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга друга"

— Дякую, — сказала я.

— Рушайте, — наказав Мутантам мій Вітчим.

— Мутанти? — перепитала Машинка. — Який дивний світ.

Мутанти на своїх величезних Машинах-Чудовиськах.

— Машини-Чудовиська?

Я посміхнулася.

— Та ні, — сказала Машинка. — я не шукатиму серед них нареченого.

Мутанти їдуть нищити поселення з Білого Каменю. Крихітка їде, щоб не дати їм це зробити.

— Захистити їх, — сказав Кіт.

— Я спробую.

— Знищіть їх, — наказав Вітчим. — Усіх. До ноги.

— Таточку.

— Татуську.

— Мій най-най Названий Вітчим.

— Йому наказано знищити тебе.

— Що ж, нехай, — сказала я.

— Це серйозно, Крихітко, — промовив Кіт. — Кінчилися розваги.

— Як?!

— Так-так, Крихітко.

— На жаль.

— Усі до останньої?

— На жаль, так.

— Таточку, ми більше не розважатимемося?

— Досить, — сказав мені Вітчим.

— Але ж таточку…

— До Мутантів, — відповів він.

— До Мутантів? Що ж, гаразд.

— Ну, то поїхали?

— Поїхали.

— Тоді тримайся.

Чи можуть янголи слухати співи музик, які розмалювали себе білим та чорним, виконуючи ними самими вигаданий ритуал вшанування Зла? Слухати співака Довгий-Довгий Язик?

Можуть. Якщо їх розізлити.

Адже якщо Зло може любити, то іноді навіть янголи можуть злитися.

Але я не мала злості. Просто часом «Король нічного світу» означає те саме, що вирушити на війну.

Тим більше, шо моя Машинка все одно не слухала іншої музики.

Намалювати карту міста. Скласти її вузькою гармошкою, а коли треба — добути з-за халявки черевика та розгорнути.

— Вони вирушать звідси.

— А ми — ось тут, — скаже Машинка.

— Перестрінемо їх отам?

— Кепське місце.

— А де ліпше?

— Ось поглянь…

Величезні Машини-Вбивці. Жахливі Машини-Хижаки: одна попереду, ще дві — одразу за нею — загородили собою всю вулицю. З оглушливим ревищем ламаючи стіни, перекидаючи ліхтарні стовпи летять, мов шалені, й земля здригається від каменепаду, що супроводжує цей рух.

Кінець. Їх уже ніщо не зупинить.

«Уперед».

«Та ми саме туди їдемо».

Але ніч.

Крихітка навіть почала трішки нудитися, виглядаючи їх на роздоріжжі. Машинка дрімає. Крихітка сидить скраєчку біля купи каміння.

Ще один поворот, і вони увірвуться в Поселення Тих, Котрі Вирішили Почати Усе Спочатку. Ще один поворот — і Мутанти побачили Крихітку. А Машини-Чудовиська загальмували, штовхаючи одне одного. Вони побачили розбуджену їхнім скреготом Машинку.

— Ти не спала? — вона позіхнула, показавши зуби-ножі та рожевий язичок, і ну потягуватися, потягуватися…

— Вам чого? — спитала вона чудовиськ.

— Е-е-е.

— И-и-и.

— У-у-у.

— Ну що ж ви? — вона розмовляла так лагідно, що вони ступили крок.

— И-и-и.

— Е-е-е.

— О-о-о.

— Які ви дужі, — мовила Машинка. — До чого ж ви величезні. Справжні… Не так, найсправжнісінькі… — вона посміхнулася, всіляко виказуючи, що захоплена ними.

А я бачила крізь бічне скло, як повільно ввійшли кулі