Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Цзя Жуй просив, загрожував, кидався від одного до іншого, але його ніхто не слухав. Почалася бійка. Хлопчаки, що боялися вступити в неї, ляскали в долоні, кричали, сміялися, підохочуючи тих, що б’ються. Школа була схожа на киплячий казан. На шум прибігли знадвору Лі Гуй та інші служники і сяк-так утихомирили бешкетників. На запитання, що сталося, всі відповідали хором, причому кожний пояснював по-своєму. Лі Гуй вилаяв і вигнав усіх служників Баоюя.

На маківці в Цінь Чжуна красувалося здоровенне садно — слід від удару ціпком. Баоюй полою куртки розтирав йому голову. Коли шум стих, Баоюй наказав Лі Гую:

— Збери книги! І подай мені коня, я поїду доповім про все панові Цзя Дайжу! Нас скривдили! Ми, як ведеться, поскаржилися панові Цзя Жую, але замість того, щоб захистити нас, він нас же й обвинуватив! Ще й інших нацьковував! Хіба Мін Янь не мусив за нас заступитися? Вони напали всі гуртом, побили Мін Яня, а Цінь Чжуну ледве не проломили голову. Як же навчатися в такій школі?

— Я не радив би вам квапитися, старший брате, — заходився вмовляти його Лі Гуй. — Пан Цзя Дайжу відлучився додому у справах. Докучати йому всякими дрібницями було б нешанобливо ні з якого боку, тим більше що людина він — літня. Краще залагодити справу на місці. Це ваш недогляд, пане, — звернувся він до Цзя Жуя. — Коли ваш дідусь відлучається — ви головний у школі, і всі на вас сподіваються. Винних треба відшмагати, покарати. Навіщо ж доводити справу до скандалу?

— Я намагався їх урезонити, але ніхто мене не слухав, — виправдовувався Цзя Жуй.

— Ви можете гніватись, але я однаково скажу, — спокійно вів далі Лі Гуй, — ви ставитеся до дітей несправедливо, от вони й не слухаються. Довідається про те, що трапилося, пан Цзя Дайжу, вам не уникнути неприємностей. А ви начебто не збираєтеся залагоджувати справу миром!

— Що отут улагоджувати? — перебив його Баоюй. — Я однаково піду!

— Якщо Цзінь Жун залишиться в школі, я теж піду! — заявив Цінь Чжун.

— Виходить, іншим можна ходити до школи, а тобі не можна? — вимовив Баоюй. — Я неодмінно попрошу стару пані вигнати Цзінь Жуна! До речі, чий він родич?

— Не варто про це говорити, — помовчавши, відповів Лі Гуй. — Інакше можна розсварити всіх братів.

— Він — племінник дружини Цзя Хуана з палацу Нінго, — поспішив втрутитися Мін Янь, що стояв надворі під вікном. — Подумаєш, поважна особа — лякати нас зібрався! Дружина Цзя Хуана доводиться йому тіткою по батьківській лінії. А його тітка тільки й знає стелитися перед усіма! Нещодавно на колінах плазувала, благала другу пані Фенцзє грошей їй позичити під заставу! Очі б не дивилися на таку пані тітоньку!

— От щеня! — прикрикнув на нього Лі Гуй. — І це йому відомо! Навіть устиг розбовкати!

— А я-то думаю, чий він родич! — холодно посміхнувся Баоюй. — Виявляється, племінник дружини Цзя Хуана! Зараз поїду й розпитаю її!

Він звелів Мін Яню скласти книги й зібрався йти.

— Вам нема чого турбуватися, пане, — мовив, сяючи від задоволення, Мін Янь, збираючи книги. — Я сам розшукаю її, скажу, що стара пані хоче дещо в неї запитати, найму коляску та привезу її. Хіба не краще буде поговорити з нею при старій пані!

— Ах, щоб ти згинув! — цикнув на нього Лі Гуй. — Гляди, викину тебе звідси, а потім доповім старій пані, що це ти підбурював старшого брата Баоюя! Насилу вдалося припинити бійку, а ти хочеш знов її затіяти! Всю школу догори дном перевернув, але замість того, щоб загладити свою провину, сам лізеш на рожен!

Мін Янь прикусив язика й не насмілювався більше вимовити ні слова.

Цзя Жуй найбільше побоювався, як би скандал не дістав розголосу, — він почував за собою провину. Тому, проковтнувши образу, він заходився вмовляти Цінь Чжуна й Баоюя залишитися. Ті довго упиралися, але зрештою Баоюй сказав:

— Добре, ми залишимось, але нехай Цзінь Жун попросить вибачення.

Цзінь Жун і чути про це не хотів, тоді Цзя Жуй, втративши терпіння, почав примушувати його силою. Довелося втрутитися й Лі Тую.

— Адже це ти все затіяв, — говорив він Цзінь Жуну. — Уявляєш, що буде, якщо ти не попросиш вибачення?

Цзінь Жун здався, шанобливо склав руки й злегка поклонився Цінь Чжуну. Але Баоюй вимагав доземного поклону.

Цзя Жуй потихеньку вмовляв Цзінь Жуна:

— Згадай прислів’я: «Не лізь на рожен — проживеш без турбот»!

Чи послухався Цзінь Жун його поради, ви довідаєтеся з наступного розділу.