Читати книгу - "Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Якщо ти не захочеш бути зі мною, я пострижуся в ченці…
Вдома я здумала скласти для нього пісню про дівчину, яка закохалася в семінариста, але склала лише приспів:
Я не знаю, які в нього очі: Може, сірі, а може, і карії. Він на мене дивитись не хоче, Бо він учиться у семінарії…І вечір попервах був чудовим. Прийшов Женя. У сірому піджаку і білій, на цей раз випрасуваній сорочці. І не відходив від мене ні на крок. Розповідав про маму, яка замешкує аж у Тамбові, й про службу на кордоні.
— Ти знову в самоволці? — запитала я.
— Конечно! — заусміхався він. Зуби в нього білі-білі, як перший сніг.
— А пістолет у тебе є?
— Да! — і поплескав себе по грудях. — Я его никогда не оставляю, потому что граница… Все может быть.
— Покажи! — попрохала я. Він відвів мене вбік і розщіпнув піджак.
— Поторгай. Только незаметно.
Я провела рукою по його кишені й закохалася в нього вже по-справжньому…
А потім об’явився Толя. Саме оголосили «білий» танець, і я вирішила запросити його. Але побачивши, що до Жені прямує якась чорнява, коротко підстрижена дівчина, запросила Женю. Толя якийсь час спостерігав за нами, а потім зник. Натомість біля мами з’явився захеканий майор.
— Ну и черт с ним! — сказав Женя. — Он тоже здесь полулегально. В Н. жена и сын. А он, похоже, влюбился в твою маму.
— Нічого в них не склеїться, — сказала я. — Моя мама — суперпорядна пані!
— А ты? — запитав вын. Дуже серйозно, пошепки. — Тоже будешь «супер»?
— Я пострижуся в черниці, — згадавши Арсена, віджартувалася я.
— Или станешь пани Кутеповой, — сказав він без усмішки.
Дивні вони. Всі четверо. Тільки-но закохалися, й уже забалакують про одруження. Мабуть, гадають, що я шалено мрію про печатку в паспорті.
Майор прикинувся, що не бачить Жені. Женя вдав, що не бачить його. Зате мама зауважила, що я танцюю лише з одним хлопцем. Підкликала мене і вручила мені ключі:
— Біжи додому. Хутко! Одна!
Я іронічно підсміхнулася: мовляв, я знаю, чому ти мене проганяєш, проте ключі взяла.
— Вот и хорошо, — сказав Женя. — Погуляем, пока они прыгают.
Але я не ризикнула гуляти, бо знала: Толя не міг піти додому. Никає десь поблизу — ображений, злий. Сказала Жені, щоб він провів мене. Коли ми звернули на алейку, обсаджену молодими сосонками, він зупинився. Рвучко обійняв мене і поцілував. По-дорослому. Я страшенно перелякалася. Мені здалося, що ми, обійнявшись, падаємо з кручі в бездонне провалля. Але разом з тим я хотіла, щоб він цілував мене ще й ще! Може, навіть до ранку… Аж раптом згадала про Толю і, відштовхнувши Женю, побігла до корпусу. Але він наздогнав мене, обійняв ще міцніше й поцілував так, що мені почорніло в очах…
Що коїлося потім — згадувати не хочеться, проте я згадую і згадую…
Толі щосили відштовхнув Женю:
— Не прикасайся к ней, подонок!
— Ты что себе позволяешь? — обурився Женя і вдарив Толю в груди. Той відповів йому тим же. Женя вихопив пістолет і спрямував на Толю…
— Марш отсюда! Пока тебя не повязали за нападение на офицера-пограничника! — майже примирливо сказав Женя.
— «Офицера»? — зневажливо розсміявся Толя. — Если ты в самом деле офицер, а не мразь, спрячь пистолет и докажи это!
— Пошел вон, сопляк! — презирливо процідив Женя. Йому не хотілося битися, бо він був у самоволці. А Толя не міг залишити мене й піти, як сопляк… Я ж стояла, наче вкопана, й мовчала, бо йшлося про честь дами й честь офіцера, тобто це була незвичайна бійка, а майже дуель…
— Считаю до трех, а потом стреляю! На поражение! — попередив Женя. — Раз, два…
І тут Толя плигнув на нього. Ляснув постріл. Женя впав на землю, а Толя на нього… Я спершу подумала, що його прошила куля, і хотіла крикнути, але не змогла. А потім, коли Толя почав тузити Женю, я страшенно зраділа, що він живий, і кинулася розбороняти їх, бо це вже була бійка. Але вони наче подуріли й билися, як тигри…
Аж тут з’явилися майор і мама…
Толя не зрадив їм, що Женя цілував мене. Сказав, що я втікала від Жені, і він подумав, що той чіпляється до мене. Майор забрав у Жені пістолет і пообіцяв йому трибунал.
А мама… вперше в житті побила мене. Вірніше, спробувала побити. Звісно, вже в номері.
— Ти знаєш, хто це? Відомий ловелас! Юрій Сергійович сказав мені, що він тут половину дівчат перепсував, що днями до нього приходила медсестра з фізкабінету, яка працює разом з Толиною мамою. Вона вагітна від твого залицяльника, а він не хочу одружуватися! Якби Толя не надавав йому, то невідомо, чим би все закінчилося!
Я розсердилася на всіх і нагрубіянила мамі. Сказала: «Твій Юрій Сергійович також ловелас. У нього в Н. дружина і син, а він бігає на танці й прогулюється з тобою!» Мама ляснула мене по губах і зачинилася в ванні. Мабуть, плакала там, і я розумію, чому. Їй подобається майор, але вона боїться втратити Кривого, хоча він і бридкий, і підлий…
Вранці я довго стояла на балконі, але Толя так і не визирнув з вікна, не ввімкнув патефон. Зализує рани і дується на мене.
А Женя, що б там про нього не казали, кохає лише мене!
Я просиділа в Богдана майже до обіду. Він знову лежав під крапельницею, але виглядав краще, ніж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки», після закриття браузера.