Читати книгу - "Сашко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Хоч ми й не репетирували разом і зовсім не знали один одного, він відразу збагнув і пішов на диван. Ми всілися поруч, я дістав із торбинки недов’язану панчоху, спиці і почав в’язати. Миттю нас оточили піонери. Особливо вони цікавились, чи я справді в’яжу, чи тільки ворушу спицями. Але я в’язав по-справжньому. Потім, коли дітей й дорослих назбиралося навколо нас більше і стало тихіше, я почав розповідати Пушкіну «Казку про рибака й рибку». Звичайно казку я розповідав не всю, а тільки початок, бо треба було тільки показати, що няня Орина Родіонівна розповідає Пушкінові казку. Та коли я замовк, діти почекали трохи, сподіваючись, що я продовжуватиму. Але я мовчав. Тоді Женя, переодягнена в Пушкінську Людмилу, стоячи серед інших, промовила:
— Няню, читайте ще! Дуже цікаво…
— Читайте, читайте! — пролунали голоси. Добре, що я знав усю казку до самого кінця. І, в’яжучи панчоху, я продовжував казку. Я бачив, як слухали мою казку багато знайомих мені дітей і моїх приятелів. Вони не впізнавали мене. Я вже навіть звик до цього. Раптом я побачив у залі Євгенія Онєгіна і Ольгу. Я знав: це переодягнені Юрчик і Ромка. Мабуть, вони щойно зайшли до залу. Побачивши в кутку навколо мене й Пушкіна гурт дітей, вони підійшли теж. Я бачив, як усміхнулась, подивившись на них, Катруся. Їй було цікаво, чи впізнають вони мене. Вона непомітно підморгнула мені, показуючи очима в бік Євгенія Онєгіна й Ольги. Я пильно й сміливо подивився просто в очі Ромці, потім Юрчикові, але вони не впізнали мене. Я це бачив по їхніх очах. Вони навіть не здогадувалися, що я на маскараді, адже я не говорив їм про це. Нарешті я закінчив казку. Діти навколо мене заплескали в долоні. Потім, коли настала тиша, я чув, як Сергій Валентинович і завпед з Палацу піонерів, стоячи недалеко, говорили один одному:
— Головне, що ніхто навіть не знає, як прізвище цієї дівчинки, яка переодягнена в Орину Родіонівну…
Тим часом на естраду вийшов Дід Мороз і розпочав концерт. Він проспівав басом дві дитячі пісеньки. Потім почали виходити піонери. Вони виконували пісні, декламацію, танки. За краще виконання мали видавати премії.
В натовпі мене знайшов Пушкін.
— Слухай, няню, я тобі щось хочу сказати, — прошепотів він мені біля вуха.
Ми вийшли з натовпу й пішли в далекий куток залу.
— От що, Орино Родіонівно: я зараз буду декламувати з естради «Зимовий вечір» Пушкіна.
— Що ж ти хочеш від мене, Сашенько?
— Я хочу, щоб ти сиділа в цей час на сцені й пряла. Тут є прядка. Ходімо, тобі покажуть, як треба на ній працювати. Ну, звичайно, ти будеш працювати не по-справжньому, а все-таки так, щоб здаля здавалося, ніби ти й справді прядеш.
— Ходімо, — радо погодився я.
Все влаштувала Катруся. Вона серед бутафорії Палацу розшукала прядку, десь узяла пасмо конопель і запропонувала цей номер. Я натискав ногою на планку, колесо оберталось, і прядка хурчала. Я вдавав, що сукаю нитку. Хвилинна репетиція пройшла добре. Стоячи позаду полотнищ, що висіли замість декорацій за естрадою, я бачив, як тремтів перед своїм виступом Пушкін.
Хороше виступала з віршами Пушкіна Женя. В одязі Людмили вона була дуже гарна, а голосок у неї був ну зовсім дитячий. Їй багато аплодували, але премії вона не одержала, бо, ідучи з естради за декорації, ще із сцени показала язик конферансьє, який перед виступом дражнив її, що вона, мовляв, обов’язково заплутається в рядках вірша. Вона виконала добре і показала йому язика, щоправда так, що публіка цього не побачила, але жюрі і частина людей у залі все таки помітили і, як потім ми взнали, саме за це й не дали їй премії. Через якийсь там кінчик язика… Якби конферансьє не дражнив її, вона б не показала.
Настала й наша черга. На сцену було внесено прядку й біля неї крісло. Коли розсунулась завіса, мене й Пушкіна зустріли оплесками. Мабуть, ми подобались і так. Я сів за прядку й почав прясти, а Пушкін почав декламувати «Буря мглою небо кроет». Читав він не дуже добре, навіть наплутав в одному місці. Зате я грав так, як було задумано. Доправляв хустку на голові, хрестив рота, удаючи, що мені хочеться спати. Приглядався до нитки в прядці, удаючи старечу далекозорість. На Пушкіна я, звичайно, не звертав ані найменшої уваги, так, як він на мене. А коли Пушкін прочитав рядки:
Или бури завываньем
Ты, мой друг, утомлена,
Или дремлешь под жужжанье
Своего веретена… —
я почав удавати, що задрімав, схиливши голову на спинку крісла.
Як зааплодували нам у залі! Пушкін вийшов за декорації перший. Коли я підвівся за ним, щоб іти, новий вибух оплесків прогримів у залі.
За сценою Катруся, одвівши мене вбік, сказала по секрету.
— Сашко, держися, жюрі тебе запримітило. Здається, дадуть премію. Тепер вони за тобою будуть стежити і в залі.
— Все в порядку! — сказав я, підморгнувши. — Я ще свого коронного номера не показував…
— Дивись же, дивись.
Ми з Пушкіним знову вийшли до залу. Концерт незабаром закінчився. Почалися танці. Пушкін танцював, а я ні. По-перше, старій няні не до лиця танцювати. Я міг би зіпсувати цим собі роль. А по-друге, я не вмів танцювати. Я сидів у кріслі й в’язав панчоху. Якісь дівчатка підійшли до мене і всерйоз попросили:
— Няню, розкажіть іще казку.
— Добре, дітки, — відповів я, — добре, рідненькі, сідайте коло мене. Отут. На килимі можна.
Діти посідали коло мене на стільцях і на килимі долі. Про що вам, діточки?
— Про Руслана й Людмилу розкажіть, бабусю.
— Гаразд. Ну ж, слухайте й не гомоніть.
Я почав розповідати своїми словами пушкінську казку. Тим часом ще більше й більше дітей збиралося коло мене. Вже навіть і на килимах, що були навколо, бракувало місця. Тому задні просто стояли, спираючись на плечі один одному.
Всі слухали дуже уважно і цитькали на інших, коли ті пробували щось промовити абощо.
Тут я помітив, що підійшли й дорослі. Серед них були знову Сергій Валентинович і завпед Палацу. А я собі розповідав казку далі наче й не помітив членів жюрі.
Завпед теж не пішла нікуди, а стояла позаду, пильно придивлялась і прислухалась до мене. Я часом відкладав в’язання, щоб воно не заважало мені розповідати з потрібною жестикуляцією, без якої я рідко обходився.
Справді було дивно: в одному кінці залу танцювали під рояль, а тут, біля мене, стояв цілий натовп і слухав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сашко», після закриття браузера.