Читати книгу - "Кінець зміни"

Він не може набирати текст так швидко, як хотілось би, — від сирого повітря, яке накочується перед бурею, в пальцях Бабіно посилився артрит, — але врешті ноут виходить на зв’язок із потужним пристроєм, який працює в комп’ютерній кімнаті Фредді Лінклаттер. Довго він цей зв’язок втримувати не буде. Викликає прихований файл, який він приніс на ноутбук в один із попередніх візитів у голову Бабіно.

ВІДКРИТИ ЛІНК НА ZEETHEEND? Так/Ні

Він наводить курсор на «Так», тисне «Ввести» і чекає. Кружальце на екрані крутиться й крутиться. Щойно в нього виникає думка, чи не сталося чогось, як на екрані висвічується очікуване повідомлення:

ZEETHEEND АКТИВОВАНО

Добре. Той «zeetheend» — це так, просто помадка на торті. Він може засіяти тільки обмежену кількість «заппітів» (а значна кількість партії була бракована, на Бога), але ж підлітки — це стадні створіння, а такі розумово й фізично повторюють одне за одним. Тому риби ходять зграями, а бджоли роями. Саме тому ластівки щороку повертаються до рідних місць. У людей таким є механізм «хвилі» на футбольних і бейсбольних стадіонах, а окрема особистість губиться в натовпі — просто тому, що це натовп.

Хлопці-підлітки схильні носити однакові мішкуваті шорти і вирощувати на обличчі однакову рослинність — інакше будуть вигнані зі зграї. Дівчатка вдягаються в подібному стилі й шаленіють від тих самих музичних гуртів. Цього року це «Ми — твої Брути», не так давно були «Довколишні» і «Один напрям». Колись іще були «Новачки на районі». Мода прокочується крізь тінейджерів, як епідемія кору, і час від часу буває мода на самогубства. У Південному Вельсі десятки підлітків вішалися в 2007–2009 роках, а цю одержимість підживлювали повідомлення в соцмережах. Навіть прощання вони писали мовою Інтернету: «Допоба4ення», «Prowawaite».

Пожежі, здатні випалити мільйони гектарів лісу, можуть починатися з одного сірника, закинутого в сухі чагарі. «Заппіти», що їх Брейді роздав за допомогою своїх живих дронів, — це сотні сірників. Загоряться не всі, а ті, що запалилися, можуть і згаснути. Брейді це знає, але в нього є zeetheend.com в ролі й обмежувача, й каталізатора. Чи спрацює? Він не має цілковитої певності, але часу на великі випробування обмаль.

А якщо вдасться?

Підліткові самогубства по всьому штату — можливо, по всьому Середньому Заходу. Сотні, можливо, тисячі. Як вам це сподобається, екс-детективе Ходжесе? Чи покращить пенсію вам, старому надокучливому мудаку?

Він міняє ноутбук Бабіно на ґаджет Z-Боя. Він мислить його як «заппіт-нуль», бо то перший такий пристрій, який він побачив, — того дня, коли Ел Брукс приніс його йому в кімнату з думкою, що Брейді він сподобається. І сподобався. О так, дуже сподобався.

До цього не додано отієї програми з рибками-номерами й передпороговими повідомленнями, бо Брейді це не було потрібно. Це — суто для мішеней. Він дивиться, як рибки плавають туди й сюди, дивиться, щоб сфокусуватися й зосередитися, — потім заплющує очі. Спочатку там темно, але за кілька секунд починають з’являтися червоні вогники — тепер понад п’ятдесят. Вони схожі на цятки на комп’ютерній мапі, тільки вони не стоять на місці. Вони плавають туди й сюди, ліворуч, праворуч, їхні шляхи перетинаються. Він наздогад обирає одну, і його очі під повіками рухаються, стежачи за нею. Вона сповільнюється, сповільнюється, сповільнюється. Зупиняється, потім більшає. Розкривається, немов квітка.

Він у спальні. Там дівчинка нерухомо дивиться на екран свого «заппіта», отриманого безкоштовно з badconcert.com. Вона у ліжку, бо сьогодні не пішла в школу. Може, сказала, що хвора.

— Як тебе звати? — питає Брейді.

Іноді вони просто чують голос із ігрового пристрою, але найбільш сприйнятливі його бачать — наче якогось аватара у відеогрі. Ця дівчинка — з других, початок сприятливий. Але вони завжди краще реагують на свої імена, то він його повторюватиме. Вона без здивування дивиться на молодого чоловіка, який сидить поряд на ліжку. Її обличчя бліде. Очі затуманені.

— Я Еллен, — каже вона. — Я шукаю потрібні цифри.

Аякже, думає він і просковзує в її розум. Вона на сорок миль на південь від нього, але щойно демо-екран розкрився — уже ніяка відстань не важить. Він міг би контролювати її, зробити одним зі своїх дронів, але хоче цього не більше, ніж колись міг би хотіти темної ночі пробратися в дім Олівії Трелоні й перерізати їй горло. Убивство — це не контроль: убивство — це лише вбивство.

Самогубство — це контроль.

— Чи ти щаслива, Еллен?

— Колись була, — каже вона. — І можу стати щасливою знов, якщо знайду потрібні цифри.

Брейді нагороджує її усмішкою — водночас чарівною й печальною:

— Так, але цифри — вони як життя, Еллен. Нічого не складається. Чи не так?

— Угу.

— Скажи мені дещо, Еллен, — що тебе турбує? — Він би міг виявити це сам, але краще, коли вона йому розкаже сама. Він знає: щось таке є, адже всіх щось турбує, а надто підлітків.

— Просто зараз? SAT.

Аг-га, думає він, той самий горезвісний «шкільний тест придатності», яким зоотехніки з міносвіти відділяють овець від козлів.

— У мене так погано з математикою, — каже вона. — Просто капець.

— Із цифрами погано, — каже він, співчутливо киваючи.

— Якщо я не наберу хоча б шістсот сорок, то не потраплю в хорошу школу.

— А тобі й чотириста — це вже велика удача, — каже він. — Чи не так, Еллен?

— Так. — Сльози стоять в її очах і починають скочуватися щоками.

— А тоді ти й англійську погано складеш, — додає Брейді. Він розкриває її, і це найприємніше. Як запускати руки в нутрощі тварині, яка оглушена, але ще жива, і витягати з неї кишки. — Ти загальмуєш.

— Мабуть, я загальмую, — каже Еллен.

Тепер вона вголос схлипує. Брейді перевіряє її короткочасну пам’ять і виявляє, що батьки дівчинки пішли на роботу, а молодший братик у школі. Тож плач цілком доречний. Хай сучка галасує, скільки хоче.

— Не мабуть. А точно загальмуєш, Еллен. Бо ти не впораєшся з напругою.

Вона схлипує.

— Скажи це, Еллен.

— Я не впораюся з напругою. Я загальмую, і, якщо я не потраплю в хорошу школу, тато буде розчарований, а мама на мене злитиметься.

— А якщо ти взагалі ні в яку школу не потрапиш? А якщо єдина робота, яку ти зможеш отримати, — це прибирати в будинках чи складати одяг у пральні?

— Мама мене зненавидить!

— Та вона вже тебе ненавидить, хіба ні, Еллен?

— Я не… Я так не думаю…

— Та ненавидить, справді ненавидить. Скажи це, Еллен. Скажи: «Мати мене ненавидить».

— Мати мене ненавидить. Боже, мені так