Читати книгу - "Процес"

роботи, і цього було б неважко досягти, вистачило б кількох слів, мовлених директорові, але на таке К. не наважувався. Може, він би і спробував, якби заступник директора, що відверто або потай віддавав перевагу всьому, що ненавидів К., заступився за тих трьох, але саме тут, хоч як дивно, заступник зробив виняток і хотів того самого, що й К.

Прокурор[1]

Попри добре знання людей і світу, що його здобув К. за довгі роки роботи в банку, товариство завсідників, які завжди збиралися за одним столом у пивниці, видавалося йому надзвичайно гідним поваги і він сам ніколи не заперечував, що належати до такого товариства – для нього велика честь. Це товариство складалося майже з самих суддів, прокурорів та адвокатів, до нього були допущені навіть кілька юних службовців і адвокатських помічників, проте вони сиділи аж у кінці столу і могли брати участь у розмовах лише тоді, коли до них звернуться. Але метою таких звертань здебільшого було прагнення розсмішити товариство, надто прокурор Гастерер, що звичайно сидів поруч із К., полюбляв засоромити молодь, ставлячи які-небудь запитання. Коли він клав на стіл свою велику й дуже волохату руку з розчепіреними пальцями і звертався до кінця столу, кожен нашорошував вуха. А коли там, на тому краї, хтось брався відповідати, проте не знав правильної відповіді, або замислено втуплювався в пиво, або замість говорити лише роззявляв рота, або – це було найгірше – невпинним потоком починав верзти всілякі нісенітниці, старші чоловіки, регочучи, поверталися до молоді, і, здавалося, тільки тоді їм по-справжньому добре. Поважні, суто професійні розмови точилися лиш у межах їхнього гурту.

К. привів у це товариство один адвокат, юридичний представник його банку. То була пора, коли К. за довгими розмовами з тим адвокатом мусив засиджуватись у банку до пізнього вечора, і одного разу якось само собою сталося, що він укупі з адвокатом повечеряв за тим столом для завсідників і здобув симпатії всього товариства. К. бачив там високоосвічених, шанованих, певною мірою впливових добродіїв, чиї розваги полягали в тому, що вони, докладаючи великих зусиль, намагались розв’язати складні питання, які мали вкрай далекий зв’язок із повсякденним життям. Якщо, звичайно, сам К. рідко коли міг брати участь у розмові, він мав неоціненні можливості дізнатися про те, що рано чи пізно згодилося б йому в банку, крім того, він мав змогу налагодити особисті зв’язки з представниками правосуддя, а такі зв’язки потрібні завжди. Але й товариству, здається, К. припав до вподоби. Невдовзі всі визнали його за фахівця у сфері підприємництва і його думку поціновували – навіть якщо інколи не обходилось без іронії – як щось незаперечне. Не раз траплялося, що два чоловіки, сперечаючись із приводу якогось пункту торговельного права, просили К. висловити свою думку, а вже потім ненастанно повторювали його ім’я в усіх своїх арґументах та контраргументах, доходячи до таких абстрактних розважань, які К. уже не міг сприймати. В усякому разі для самого К. мало-помалу дуже багато прояснилося, надто коли він мав біля себе такого доброго порадника, як прокурор Гастерер, що став йому приятелем. Уночі К. не раз навіть проводжав його додому. Він довго не міг звикнути ходити попід руку з таким здорованем, що міг би непомітно заховати його під полами свого плаща.

З часом прокурор і К. так здружилися, що між ними стерлась усяка різниця, породжена освітою, фахом та віком. Вони спілкувалися, немов знали один одного здавна, і якщо ззовні іноді здавалось, що з-поміж них хтось домінує, то цим старшим був аж ніяк не Гастерер, а К., що, спираючись на свій практичний досвід, майже завжди мав слушність; їх поєднала така щира дружба, якої за столом представників правосуддя ще не бачили.

Приятелі за столом завсідників дуже скоро помітили цю дружбу, і всі вже майже забули, хто привів К. у їхнє товариство, бо тепер за К. завжди стояв Гастерер; якби право К. сидіти за цим столом натрапило на сумнів, він міг би безперечно покликатись на Гастерера. Через те К. дісталось дуже привілейоване становище, бо Гастерера не менше шанували, ніж боялись. Уже навіть сила та вправність його юридичного мислення були варті зачудування, і хоч чимало фахівців принаймні не поступалися йому в цьому аспекті, ніхто не міг дорівнятися до нього в тій несамовитості, з якою він боронив свою думку. К. здавалося, ніби Гастерер, не спромігшись переконати свого суперника, принаймні наганяє на нього страху, вже побачивши його випростаний вказівний палець, чимало людей відсахувались. Тоді суперник неначе забував, що він у товаристві колеґ та приятелів, що йдеться лише про теоретичні питання, що насправді нічого аж ніяк не може статись, – він замовкав і навіть похитування головою вже становило мужність. Страшно було дивитись, коли опонент сидів десь далеко і Гастерер, знаючи, що на такій відстані важко дійти порозуміння, лише трохи відсував страву й поволі підводився, щоб самому підійти до співрозмовника. Ті, хто сидів поблизу, задирали голови, щоб побачити вираз його обличчя. А втім, такі ситуації траплялися нечасто, Гастерер міг так розхвилюватись лише через юридичні питання, і здебільшого ті, що стосувалися процесів, які тепер або в минулому провадив він сам. А коли таких питань не зачіпали, він був приязний та люб’язний, його усмішка – мила, а всі пристрасті належали тільки стравам і напоям. Інколи навіть траплялося, що він не дослухався до загальної розмови, а повертався до К., клав руку на спинку його стільця і півголосом розпитував про банк, потім сам говорив про свою роботу або розповідав про знайомих дам, що завдавали йому не менше клопоту, ніж правосуддя. Більше ні з ким із товариства він не розмовляв отак удвох, тож не раз, коли хто хотів чогось домогтися від Гастерера, – здебільшого тут ішлося про примирення з колеґою, – то спершу просив К. про посередництво, і той завжди охоче і легко виконував цю послугу. К. узагалі, навіть не користаючи в цьому аспекті зі своєї дружби з Гастерером, з усіма поводився дуже чемно і скромно, а до того ж тямив на тому, що набагато важливіше за чемність і скромність: непомильно розбирався в ієрархії цього товариства правників і до кожного ставився відповідно з місцем, яке той посідав у цій ієрархії. А втім, тут йому у великій пригоді ставав Гастерер, бо то були приписи, яких ніколи, хоч як розшаленівши, не порушував навіть він. Через те й до молоді в кінці столу, яка ще не займала жодних місць