Читати книгу - "Війна і мир 3-4"

Віце-король заволодіє селом[130] і перейде по своїх трьох мостах, просуваючись на одній висоті з дивізіями Морана та Жерара, які під його проводом вирушать до редуту і ввійдуть у лінію з іншими військами армії.

Усе це виконувати ретельно (le tout se fera avec ordre et méthode)[131], зберігаючи по змозі війська в резерві.

В імператорському таборі, поблизу Можайська, 6 вересня, 1812 року».

Диспозиція ця, вельми неясно і заплутано написана, — коли дозволити собі без релігійного жаху перед геніальністю Наполеона ставитись до розпоряджень його, — містила в собі чотири пункти — чотири розпорядження. Жодне з цих розпоряджень не могло бути і не було виконане.

В диспозиції сказано, перше: щоб влаштовані на місці, яке вибрав Наполеон, батареї з гарматами Пернетті та Фуше, що мають вирівнятися з ними, разом сто дві гармати, відкрили вогонь і засипали російські флеші та редути снарядами. Це не могло бути зроблено, бо з місць, які визначив Наполеон, снаряди не долітали до російських робіт, і ці сто дві гармати стріляли б даремно доти, поки найближчий начальник, всупереч наказові Наполеона, не висунув би їх вперед.

Друге розпорядження полягало в тому, щоб Понятовський, ідучи на село в ліс, обійшов ліве крило росіян. Це не могло бути і не було зроблено тому, що Понятовський, ідучи на село в ліс, зустрів там Тучкова, який перепинив йому шлях, і Понятовський не міг обійти і не обійшов російської позиції.

Третє розпорядження: Генерал Компан рушить до лісу, щоб оволодіти першим укріпленням. Дивізія Компана не оволоділа першим укріпленням, а була відбита, бо, виходячи з лісу, вона мусила строїтись під картечним вогнем, чого не знав Наполеон.

Четверте: Віце-король оволодіє селом (Бородіном) і перейде по своїх трьох мостах, ідучи на одній висоті з дивізіями Морана та Фріана (про яких не сказано: куди і коли вони пересуватимуться), що під його проводом вирушать до редуту і ввійдуть у лінію з іншими військами.

Наскільки можна зрозуміти — коли не з безтолкового періоду цього, то з тих спроб виконати дані йому накази, які робив віце-король, — він повинен був рушити через Бородіно з лівого боку на редут, а дивізії Морана та Фріана повинні були рушити одночасно з фронту.

Все це, так само, як і інші пункти диспозиції, не було і не могло бути виконане. Пройшовши Бородіно, віце-король був відбитий на Колочі і не міг пройти далі; а дивізії Морана та Фріана не взяли редуту, їх було відбито, і редут уже наприкінці бою було захоплено кавалерією (можливо, непередбачена справа для Наполеона і нечувана). Отже, жодне з розпоряджень диспозиції не було і не могло бути виконане. Але в диспозиції сказано, що після такого вступу в бій буде дано накази, відповідні до дій ворога; і тому могло б здаватися, що під час бою Наполеон зробить усі потрібні розпорядження; але цього не було і не могло бути тому, що під час усього бою Наполеон перебував так далеко від нього, що (як це і виявилось згодом) розвиток бою йому не міг бути відомим і жодне розпорядження його під час бою не могло бути виконане.

XXVIII

Багато хто з істориків каже, що Бородінського бою французи не виграли тому, що в Наполеона був нежить, що якби в нього не було нежитю, то розпорядження його до і під час бою були б ще геніальніші, і Росія б загинула et la face du monde eut été changée[132]. Для істориків, які визнають, що Росія утворилася з волі однієї людини — Петра Великого, і Франція з республіки склалася в імперію, і французькі війська пішли в Росію з волі однієї людини — Наполеона; таке міркування, що Росія залишилась могучою тому, що в Наполеона був великий нежить 26 числа, таке міркування для таких істориків неминучо послідовне.

Якби від волі Наполеона залежало дати чи не дати Бородінський бій і від його волі залежало зробити таке чи інше розпорядження, то очевидно, що нежить, який впливав на прояв його волі, міг бути причиною врятування Росії і що тому той камердинер, який забув подати Наполеону 24 числа непромокальні чоботи, був рятівником Росії. На цьому шляху думки висновок такий безперечний, — такий самий безперечний, як той висновок, що його, жартуючи (сам не знаючи з чого), робив Вольтер, кажучи, що Варфоломіївська ніч сталася від розладу шлунка Карла IX. Але для людей, які не припускають того, щоб Росія утворилася з волі однієї людини — Петра І, і щоб французька імперія склалася і війна з Росією почалася з волі однієї людини — Наполеона, міркування це здається не тільки неправильним, нерозумним, але й суперечним усьому єству людському. На запитання про те, що становить причину історичних подій, постає інша відповідь, яка полягає в тому, що хід світових подій зумовлений долею, залежить від збігу сваволь людей, що беруть участь у цих подіях, і що вплив Наполеона на хід цих подій є лише зовнішнім і фіктивним.

Хоч яким чудним здається з першого погляду припущення, що Варфоломіївська ніч, наказ на яку дав Карл IX, сталася не з його волі, а що йому лише здавалося, що він звелів це зробити, і що Бородінське побоїще вісімдесяти тисяч чоловік сталося не з волі Наполеона (хоч він давав накази про початок і перебіг бою), а що йому здавалось лише, що він це велів, — хай яким чудним здається це припущення, але людська гідність, кажучи мені, що кожен з нас є людиною коли не більшою, то зовсім не меншою від великого Наполеона, велить припустити таке розв’язання питання, і історичні дослідження щедро підтверджують це припущення.

У Бородінському бою Наполеон ні в кого не стріляв і нікого не вбив. Усе це робили солдати. Отже, не він убивав людей.

Солдати французької армії ішли вбивати російських солдатів у Бородінському бою не внаслідок наказу Наполеона, а з власного бажання. Вся армія: французи, італійці, німці, поляки — голодні, обшарпані і змучені походом, бачачи армію, що загороджувала від них Москву, почували, що lе vin est tiré et qu’il faut le boire[133]. Якби Наполеон заборонив їм тепер битися з росіянами, вони б його вбили і пішли б битися з росіянами, бо в цьому була їх доконечна потреба.

Коли вони слухали наказ Наполеона, який давав їм за їх каліцтва та смерть на утіху слова нащадків про