Читати книгу - "Юність Василя Шеремети"

— О! Василю. Дуже добре, що ви прийшли. Також хотіла вас бачити. Заходьте! — промовила, але Василь помітив, що вона ховає від нього обличчя. Коли увійшли, він помітив, що очі її червоні, так, ніби вона плакала. Настрій її недобрий. У кімнаті дуже накурено. На столі у попільниці кілька недокурків.

— Я був у вас вчора, — сказав Василь.

— Учора мене не було. Маю стільки неприємностей. Я вже другий рік у тій самій клясі. Вітчим погрожує... Як не скінчу цього року, буде мені погано. У школі також маю неприємності. Математика. Я вже мусіла взяти собі помічника... Ні. Я мушу цього року скінчити. Обов’язково. Інакше не може бути... Боже, як добре, що ви зайшли. Яка це добра сила вас сюди запровадила. Ах, Василю! Як мені тепер погано!

— Чому? — Василь весь в напруженні. Він готовий узяти в її неприємностях якнайближчу участь. — Що таке?

— Ах, усе! Кругом. Не везе мені, Василю. Для мене просто немає місця на землі.

— Але що таке? Прошу! Можливо, я...

— Ні, ні... Ви є ви. Ви мій хороший, добрий, щирий... Ах, нащо то вам. Давайте про щось інше — їдете додому?

— Не їду, а йду.

— Вертаєтесь за два тижні?

— За два, — тоном упадку зазначує Василь. Він дивиться по кімнаті. Чогось пригадався йому Гнатюк. Чого він стає між ними в цей час. Це, мабуть, тютюн винен. Запах його нагадує Гнатюка. Той курить, і його тютюн має цей саме запах. Це неприємно вражає Василя.

— А я буду тут... Всі поїдуть, — казала вона розпачливим тоном. — Всі товариші мої... Ах, ті товариші. Навіть не приходять, щоб попрощатися.

— Ну, а я? — каже Василь і не втримався, щоб не поглянути на свого годинника. Настя помічає також цей рух. Побачила годинника і зацікавилась, мов дівчинка.

— Василю! Що я бачу? У вас чудовий годинничок. Покажіть...

І не чекаючи відповіді, вона взяла Василеву руку і приклала її

до свого вуха. О! Василь на якомусь там небі. Який він вдячний тому любому годинничкові! Потім вона відняла вухо, але тримає його руку і дивиться на дрібненькі стрілки.

— Як він чудово цокотить, — каже вона. — Я б його слухала завжди. Василеві видається, що уста її усміхнулись, що всі засвітилися знов, що всі планети зупинилися, що десь сяє велике, чарівне сонце...

— Як хотіла б я мати таку забавку, — сказала вона. Вона ще не скінчила речення, як годинник був знятий з руки.

— Прошу, — сказав Василь. — Прийміть його від мене! Я буду щасливий!

— Василю! Що ви?.. Ніколи в світі...

Але Василь вже зірвався з місця. Зроблено. Він кидає їй:

— Прощайте! Будьте здорові, — і ніби дикий, вилітає з хати.

— Василю! Верніться! — чув він ще за собою її голос, але не вернувся. Він тікав. Йому здавалось, що вона неналежно оцінить його вчинок. Боявся, що верне йому того годинника. Ні! Вона мусить його мати. Хай їй цокає завжди. Хай вона кожну хвилину дивиться на нього і згадує, від кого має його. Хай він нагадує їй завжди про того, хто відійшов, але хто мусить бути з нею невідступно...

І що зустрічає він вдома? Клопоти. Господиня визвірилась:

— Що це ви думаєте? Обід уже захолов, така пора, вже ось скоро вечерю, а не обід давати. Панич Євген вже від’їхав, а ви ж як? Ночувати тут не можна. Я хочу якось цю хату вивітрити...

Євген вже від’їхав? Зовсім забув, що існує Євген, але ось записка. “Любий Василю! — пише той. — Дуже шкодую, що ми ще не бачились. Я ждав, ждав, але Таня наглила, і ми від’їхали. Ти маєш велике щастя. Божевільне щастя. Ти! Будь здоров! Пити! Цілую, і наперед — Христос Воскрес! Твій Євген”...

Василь якось мало звернув на це уваги. Він все ще при Насті. Вона ось тут, і тут, на досяг руки. Вона з ним на кожному кроці. Він мусить йти ще до Просвіти, але найперше — що там таке з нею? Згадав також, що вона плакала, відчув той запах диму, знов пригадав Миколу Гнатюка. В голові вирують якісь недобрі, злі, підступні думки. Зсередини виступає і підіймається до горла ще небувале в нього почуття дикого обурення. Яскраво відчуває, що очі загоряються і наче палають. Ану його на все те! Йому треба йти до Просвіти. Там уже незабаром розпочнуться сходини.

Встав. Господині якось твердіше, ніж звичайно, сказав:

— Я буду ще цю ніч ночувати, — і не глянувши в її бік, вийшов.

Просвіта міститься в сутеренах будинку, що належить послові до сойму Богдану Савенкові. При вході невеличкий ґаночок. Сама кімната низька, з трьома вікнами. На стінах Шевченко і Франко.

Застав там вже всіх. Чимала громадка переважно молоді. За столом Крук. Високий, дебелий, з великим расовим носом добродій з приємним поважним виразом обличчя. Він відкриває сходини. Спокійно і по-діловому заявляє, що ці сходини мають характер інформаційний. Просить затримати дискретність. Просить також зважати, бо органи поліції люблять стежити за рухами всіх, що тут бувають. Потім звертає увагу, що між нашим громадянством з’явилися деякі ознаки дислокації ідеологічного порядку і це, власне, змусило його, як ділового заступника голови Просвіти, зробити цю інформаційну нараду. Особливо, на його думку, з’явилися не зовсім безпечні прояви ідеологічної розбіжности між нашою молоддю, що також може зле вплинути на розвиток українського життя в цілості. Він розвинув свою думку виразніше. Між нашою молоддю помітна чинність комунізму. Є виразні і багатомовні ознаки цього явища. Багато молодих людей, які, так би мовити, не закінчили своєї школи, і далися піймати себе розкладовій агітації, що має своє вихідне становище поза межами нашої провінції.

І т. д. і т. д. ... Зрозуміло. Це остереження. Немає двох думок. Крук пояснює деякі основні засади цього явища та закликає молодь передовсім до науки. Він, зрештою, сам був молодий і розуміє, що молодь рветься не тільки до науки, але має також потребу витрачати свою енергію в інших напрямках. Молодь потребує організації, діяльности, руху. Потрібні організації спортові, туристичні, розривкові. Влада, що тут тепер має все в своїх руках, не дозволяє нашій молоді себе проявити. Тому не диво, що