Читати книгу - "Останній ельф"

Ні, далеко не всі були в стані рушати в дорогу. Якби ті, що зібралися, могли йти власними ногами цілий день, то не було б потреби вдаватися до розбою, щоб роздобути коней. Найстарші, найбільш виснажені, та й ціла хмара дітей не дійдуть пішки до Темних гір, принаймні не за один перехід, а коли за тобою в погоню вже вирушило, мабуть, усе військо графства Даліґар, у тебе немає часу ставати на відпочинок, полуднувати на галявині чи збирати квіточки на лузі.

Ні, зараз він не подужає нікуди летіти — принаймні доти, доки не перетравить випите пиво і йому не переболить голова. А взагалі, якби він міг летіти, то вже давно повернувся б у Темні гори, бо ж він дракон, останній у своєму роді, останній представник свого виду, а вони, дракони, ніколи не знаються ні з ким, окрім драконів, і він уже ситий по зав’язку цими дітлахами, що безперестанку пхинькають, смердючими голодранцями й ельфами, які читають йому нотації, не кажучи вже про жахливий головний біль. Чи не міг би Йорш говорити трохи тихіше, бо йому здається, наче хтось довбає його голову кайлом ізсередини, і кожен гучний звук відлунює спазмом болю, глухого, але вбивчо пронизливого, десь між четвертою й п’ятою тім’яними кістками. Зрештою, коли вже так, йому ще й досі не минув біль у задніх лапах, не згадуючи вже про спину. Йорш свого часу читав, що в драконів тім’яних кісток усього три, однак провівши стільки років з Ерброу-старшим, поки той висиджував своє яйце, дуже добре навчився відчувати, коли варто прикусити язика.

Туман розвіявся — і стало видно верхівку пагорба, де серед рівненьких рядів винограду видніло кільканадцять випалених прогалин. Крешо пояснив здивованому Йоршеві, що від пива на дракона напала сильна гикавка.

Розділ двадцятий

Відтоді, як вона лишилася без батька й матері, Робі ще ні разу не тримала в руках курячої ніжки. М’ясо просто тануло в роті. Воно пахло маминим куховарством і татовим полюванням — а ще розмарином! Дівчина навіть не знала: їсти його швидко, щоб чимскоріш утамувати голод, чи повільно, шматочок за шматочком, щоб розтягнути задоволення якнайдовше.

Скрізь вешталися якісь люди. Обшарпані. Помітно виснажені. Дехто — явно хворий.

Йорш спробував згуртувати їх. Треба поспішати. Раніше чи пізніше — і то, мабуть, раніше, а не пізніше, — з Даліґара прибуде кінне військо, і тоді вони згадуватимуть про своє недавнє рабство як про щасливий золотий вік, бо те, що з ними станеться, буде незрівнянно гірше. Йорш мав поранену ногу й накульгував. Він намагався зорганізувати людей, але ті скидалися на отару овець, навколо якої безпорадно бігає кульгавий пес-пастух. Тільки-но здавалося, що всі вже вкупі й можна рушати, як то тут, то там хтось відходив у пошуках ще одного кетяга винограду, шматка хліба чи кухля пива.

Робі зрозуміла: вони стільки часу жили у відчаї, що вже й не надіялися на порятунок. Коли за плечима в тебе роки голоду й виснаження, важко навіть думати про «завтра». Усе, що тебе хвилює, — це «тут і тепер». Просто зараз утамувати свій голод. Ніде не йти, бо важко. Той, хто тільки й знав, що з-під батога виконувати чужі накази, лишившись без наглядача, уже не здатний сам зробити що-небудь без наказу — навіть рятувати власне життя!

Усі вже так призвичаїлися боятися, що небезпека нападу даліґарської кінноти нітрохи їх не бентежила. Ніхто не припускав, що може бути що-небудь гірше за ту безсилість і нікчемність, у якій вони ниділи, скільки себе пам’ятають. Зрештою, їм гадалося, що ніхто не вбиватиме рабів, бо інакше доведеться самому працювати замість них. Та вони помилялися: якщо не забратися звідси чимскоріш — замість натовпу рабів, залишиться гора трупів. Безіменних непохованих трупів, покинутих серед грязюки на поталу хробакам, пацюкам, крукам та стерв’ятникам. Суддя-управитель ніколи не допустить, щоб після бунту хто-небудь з бунтівників лишився живим — хай навіть бунт цей полягав у поїданні курей, що належали «його» графству.

А крім того, вони зовсім не вірили в можливість куди-небудь утекти. Було очевидно, що нікуди їм не дітися. Усе, чого хотілося, — це знайти ще кілька крихт якої-небудь поживи, а далі — хай буде, що буде. Для них, призвичаєних до повсякчасного голоду, не пропустити ані зернинки, ані виноградинки, було значно важливіше, аніж уникнути зустрічі з даліґарськими кіннотниками.

Робі заплющила очі. За її повіками світ став блакитний-блакитний. Тепер вона вже розрізняла окремі хвильки, білих птахів, що ширяли попід хмарами, чула шум моря. Вона бачила піщаний берег, а на ньому — постаті людей, і декого з них упізнавала: ось та стара з паличкою, трохи згорблена, що зараз бавиться з Калею, а ось чоловік, що зараз ходить між рядами винограду. У двох юнаках, що закидали із човна рибальську сіть, вона впізнала Крешо та Морона. Отже, їм судилося врятуватися! Очевидно, Йорш таки зможе їх звідси вивести. Він ще сам цього не знає, — але має володіти силою, що допоможе це зробити. Те, про що він зараз навіть не здогадується або не сприймає всерйоз, — тоді як саме в цьому ключ до порятунку!

— А що ти вмієш? — зненацька запитала Робі, підійшовши до Йорша.

Він спочатку розгубився, а тоді почав перераховувати. Перше, що спало йому на думку, — що він уміє оживляти комашок, і тільки величезна надія на краще допомогла Робі одразу ж не зневіритися в ельфові. Та далі список почав розростатися: запалювати вогонь без труту й кресала… відмикати замки без ключа… Він уміє також здіймати вітер, щоб викликати метушню серед супротивників, як то було в Даліґарі, але це дуже важко, — вітер дме всього кілька секунд, а сам Йорш потім півдня мусить відновлювати сили. Уміє загоювати рани… ні, не свої, тільки в інших… уміє… про оживляння комашок він уже казав? Ну, так само можна оживити й мишу… курку… одного разу він оживив зайця… Останні тринадцять років він займався здебільшого читанням книг. Уміє читати сімома різними мовами, не рахуючи ельфійської… Він провів тринадцять років у бібліотеці, де було все, що тільки можна уявити… навіть книги з військового мистецтва, та вони розповідали, як перемогти в бою між двома арміями, а в їхньому випадку з одного боку — справжня армія, а з другого — юрба всіляких… ну… словом, військова тактика їм ніяк не допоможе. Він читав також книжки з астрономії, алхімії, балістики, біології, картографії, етимології, філології, філософії… навіть про те, як робити виноградний