Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Не моє діло вирішувати, якою мірою я поет; знаю тільки те, що, перш ніж розуміти значення і мету мистецтва, я вже відчував чуттям усієї душі моєї, що воно повинно бути святим. І заледве не з часу цього першого побачення нашого воно вже стало головним та першим у моєму житті, а все інше другим. Мені здавалось, що вже не повинен я зв’язуватися ніякими іншими узами на землі, ні життям сімейним, ні посадовим життям громадянина, і що словесне поприще є теж службою. Ще я не давав собі звіту (та й чи міг тоді його дати), що повинно бути предметом мого пера, але вже творча сила ворушилася і власні обставини життя мого наштовхували на предмети. Все робилось ніби незалежно від мого власного (вільного) попуску. Ніколи, наприклад, я не думав, що мені доведеться бути сатиричним письменником і смішити моїх читачів. Правда, що, ще будучи у школі, відчував я часом схильність до веселості й набридав товаришам недоречними жартами. Та це були скороминущі напади, взагалі ж я був характеру скоріш меланхолійного і схильного до роздумів. Згодом приєдналась до цього хвороба і хандра. І ці-то саме хвороба і хандра були причиною тієї веселості, котра з’явилась у моїх перших творах: щоб розважати самого себе, я вигадував без подальшої мети і плану героїв, становив їх у смішні становища — ось походження моїх повістей! Пристрасть спостерігати за людиною, властива мені ще змалку, надала їм деякої природності; їх навіть стали називати точними знімками з натури. Ще одна обставина: мій сміх спочатку був доброзичливим; я зовсім не думав висміювати щось з якою-небудь метою, і мене так вражало, коли я чув, що ображаються і навіть сердяться на мене цілі стани й класи суспільства, що я нарешті задумався. «Якщо сила сміху така велика, що її бояться, тож її не слід витрачати по-пустому». Я наважився зібрати все погане, що тільки я знав, і за одним разом з нього посміятися, — ось походження «Ревізора»! Це був перший мій твір, задуманий з метою справити добрий вплив на суспільство, що між тим не вийшло: в комедії стали бачити бажання висміяти узаконений стан речей та урядові форми, тоді як у мене був намір висміяти тільки самоуправний відступ деяких осіб від форменого та узаконеного порядку. Вистава «Ревізора» справила на мене гнітюче враження. Я був сердитий і на глядачів, які мене не зрозуміли, і на самого себе, який був виною того, що мене не зрозуміли. Мені хотілось утекти від усього. Душа потребувала усамітнення й обдумування найсуворішого свого діла. Вже давно заполонила мене думка великого твору, в якому б постало все, що лишень є і доброго і поганого в російській людині, і виявилась би перед нами видніше властивість нашої російської природи. Я бачив і охоплював окремо багато частин, але план цілого ніяк не міг переді мною висвітлитися і визначитися з такою силою, щоб я міг уже взятись і почати писати. На кожному кроці я відчував, що мені багато чого не вистачає, що я не вмію ще ні зав’язувати, ні розв’язувати події і що мені треба навчитися побудові великих творів у великих майстрів. Я взявся за них, починаючи з нашого люб’язного Гомера. Вже мені здалось було, що я починаю дещо розуміти і набувати навіть їхні прийоми та замашки, — а спроможність творити все не поверталась. Від напруження боліла голова. З великими зусиллями вдалось мені сяк-так випустити у світ першу частину «Мертвих душ», ніби з тим, щоб побачити на ній, яким я був ще далеким від того, до чого прагнув. Після цього найшов на мене знову безблагодатний стан. Згризалося перо, дратувалися нерви й сили — і нічого не виходило. Я думав, що уже спроможність писати просто віднялась від мене. І раптом хвороби й тяжкі душевні стани, відірвавши мене разом від усього і навіть від самої думки про мистецтво, повернули до того, до чого раніше, ніж зробився письменником, уже мав я хотіння: до спостережень внутрішніх за людиною та за душею людською. О, наскільки глибше перед тобою розкривається це пізнання, коли почнеш діло з власної своєї душі! На цьому-то шляху несамохіть зустрінешся ближнє з Тим, Котрий Один з усіх, хто досі бував на землі, показав у Собі повне знання душі людської, божественність Котрого навіть якби й відкинув світ, то вже цієї останньої властивості ніяк не в силах відкинути, хіба тільки у такому випадку, коли зробиться вже не сліпим, а просто дурним. Цим крутим поворотом, що відбувся не з моєї волі, наведений був я зазирнути глибше в душу взагалі й дізнатися, що існують її вищі ступені та явища. З цих пір спроможність творити стала пробуджуватись; живі образи починають виходити ясно з імли; відчуваю, що робота піде, що навіть і мова буде правильною та звучною, а стиль зміцніє. І, може бути, майбутній повітовий учитель словесності прочитає учням своїм сторінку майбутньої моєї прози одразу після твоєї, промовивши: «Обидва письменники правильно писали, хоч і не схожі один на одного». Випуск книги «Листування з друзями», з якою (від радості, що розписалося перо) я так поквапився, не подумавши, що, перш ніж принести яку-небудь користь, можу збити нею з пантелику багатьох, прийшовся на користь мені самому. На цій книзі я побачив, де і в чому я перейшов у ту надмірність, до якої в епоху нинішнього перехідного стану суспільства потрапляє майже кожна людина, що йде вперед. Незважаючи на упередженість суджень про цю книгу і різнобій думок їхніх, у підсумку став чутним спільний голос, який вказав мені місце моє і межі, котрих я, як письменник, не повинен переступати.
В. Жуковський.
Насправді, не моє діло повчати проповіддю. Мистецтво
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.