Читати книгу - "Метафізика"

є наукою про суще як суще взагалі, а не про якусь його частину, про суще ж говориться в багатьох значеннях, а не в одному. Отже, якщо між цими вживаннями немає нічого спільного, крім лише імені, то суще не є предметом однієї науки (бо тоді всі види сущого не належать [35] до одного роду). Якщо ж між ними є щось спільне, то суще може бути предметом однієї науки. Схоже, отже, що про суще говориться у згаданий спосіб, як-от про «лікарське» та «здорове»; адже обидва слова вживаються у багатьох значеннях. [1061α] [1] Але кожне вживається у певному значенні й відповідно в одному випадку воно стосується, наприклад, лікарської науки, у другому — здоров’я, у третьому — чогось іншого, але в кожному випадку — одного й того самого. Так, лікарським називають вислів і ніж, тому що один походить від науки [5] лікування, а другий корисний для неї. Так само говориться і про здорове: одне називається так, тому що воно вказує на здоров’я, друге — тому, що воно його створює. Отож таким самим чином говориться і про все суще: про кожне суще говориться як про суще, тому що щось є або властивістю, або станом, або устроєм, або рухом, або [10] чимось іншим подібним. Оскільки ж усе суще підводиться під одне й спільне поняття, то й кожну протилежність можна підвести під перші відмінності й протилежності сущого, чи першими відмінностями сущого є множина та єдине, чи подібність і неподібність, чи [15] щось інше; вважатимемо їх уже розглянутими. І немає ніякої різниці між підведенням сущого під поняття сущого чи поняття єдиного. Адже навіть якщо вони не є тотожним, а натомість різними, вони принаймні можуть переходити одне в одне; бо те, що є єдиним, є якимось чином і сущим, а суще — єдиним.

Кожна пара протилежностей має бути предметом однієї і тієї самої науки, і в кожній парі один член виступає як позбавленість [20] щодо другого (хоча щодо деяких протилежностей виникає питання, як можна говорити про позбавленість там, де між протилежностями є щось проміжне, як-от у разі несправедливого і справедливого). Тому у всіх подібних випадках слід мислити позбавленість як таку, що поширюється не на все визначення, а лише на останній вид; наприклад, якщо справедливий — це «той, хто через певну схильність [25] охоче підкоряється законам», то «несправедливий» не обов’язково означає «той, хто позбавлений всього визначення», а «той, хто певним чином перестає підкорятися законам», і така позбавленість йому властива; и так само в інших випадках.

Так само як математик досліджує абстракції (адже він досліджує, усуваючи все [30] чуттєве, наприклад, важкість і легкість, твердість і те, що їй протилежне, а також тепло й холод та всі чуттєві протилежності, а залишає тільки кількісне і неперервне, в одних — в одному вимірі, в других — у двох, у третіх — у трьох, і розглядає їхні властивості як кількості [35] і неперервного, а не з якоїсь іншої точки зору; і стосовно одних предметів він розглядає їх положення відносно одне одного і все їм властиве, [1061β] [1] стосовно других — сумірність та несумірність, стосовно третіх — співвідношення, але всі ці випадки ми вважаємо такими, що підпадають під ту саму науку — геометрію), так само стоїть справа і з сущим. Адже розглядати його властивості як сущого і [5] його протилежності як сущого — справа саме філософії, а не якоїсь іншої науки. Справді, до царини науки про природу радше можна віднести розгляд сущого не як сущого, а як причетного руху. Діалектика ж і софістика, щоправда, займаються побіжними властивостями існуючих речей, але не як сущих, і врешті не ведуть мову про суще саме по собі остільки, оскільки воно [10] є сущим. Отож досліджувати речі остільки, оскільки вони є сущими, лишається тільки філософу. І оскільки про суще в цілому говорять як про щось єдине, ніби об’єднане чимось спільним (хоч слово «суще» вживається в різних значеннях) і так само про протилежності (бо вони зводяться до перших протилежностей і відмінностей сущого), і вони можуть бути предметом [15] однієї науки, отож схоже, що проблему, про яку йшлося на початку[156], розв’язана, я маю на увазі питання, як може якась наука вивчати багато різних за родом речей.

4

Оскільки математик також у певний особливий спосіб використовує загальні положення, їх начала також належало б досліджувати першій філософії. Адже, скажімо, [20] положення «якщо від рівного відняти рівне, залишиться рівне» є загальним для всіх кількостей, математика ж досліджує його щодо окремих частини своєї царини, наприклад, ліній, кутів, чисел або якихось інших кількісних величин, але не як сущих, а натомість як неперервних в одному, двох чи трьох вимірах; але філософія не розглядає якісь частини сущого і в тій мірі, в якій воно має в кожному випадку якісь побіжні властивості, а натомість досліджує їх у кожному випадку стосовно сущого як сущого. Так само, як з математикою, стоїть справа і з наукою про природу: наука про природу досліджує побіжні властивості й начала існуючих речей [30] як таких, що знаходяться в русі, а не як сущих (натомість ми казали, що перша наука є наукою про них остільки, оскільки їх є сущими, а не чимось іншим); тому і цю науку, і математику слід покладати частинами мудрості.

5

Існує певний принцип, що стосується всього сущого, принцип, виходячи з якого не можна помилитися, [35] натомість який завжди змушує робити протилежне, тобто висловлюватися істинно, а саме: неможливо, щоб одне й те саме в один і той самий час було і не було[157], [1062α] [1] і це стосується всього, що суперечить самому собі таким чином. Прямого доказу такого положення не існує, проте можливий доказ ad hominem; адже неможливо побудувати умовивід, виходячи з більш достовірного начала, ніж воно саме, тоді як саме це необхідно, [5] для того щоб навести прямий доказ. Для того щоб показати тому, хто висловлює протилежні одне одному твердження, його хибність, варто змусити його прийняти певне положення, що є тотожним принципу про те, що не може одне й те саме бути і не бути в один і той самий час, але на позір не є тотожним; бо тільки так можна було б довести щось тому, [10] хто стверджує, що протилежні твердження про одне й те саме можуть бути вірними. Справді, ті, хто хочуть дійти згоди один