Читати книгу - "Князівство Трояндового Хреста, Марчін Швьонтковський"

До річки вони повернулися лише пізно ввечері. На щастя, на шляху до Гемюндена не було більше поселень, які вони мали б оминати, тож вони сподівалися дістатися до міста вночі або вранці. Вони йшли швидко, хоча Шенка турбувала щиколотка, а Сойка все більше кашляв. Раптом він зупинився, наче вкопаний посеред березняку. Його ніздрі смикнулися, як у оленя, що відчув небезпеку.

– Шенк, давай! – крикнув він і кинувся бігти в тому напрямку, звідки вони прийшли.

Молодому найманцеві не треба було казати двічі, хоча він ще не знав, що відбувається. Лише через кілька секунд він почув те, що так налякало Лоренца: гавкіт собак на іншому березі річки.

З усіх сил він шкутильгав берегом річки, але нога боліла все сильніше і сильніше, і він не міг навіть бігти риссю. Він швидко втратив Сойку з поля зору. У таких ситуаціях правило було простим: хто може врятуватися, той рятується, тому він не шкодував про свого приятеля. Йому здалося, що він також почув гавкіт і крики з іншого берега. Виродки, подумав він, влаштували двостороннє переслідування вздовж річки.

Він шкутильгав далі, коли з-за дерев на нього вискочив великий чорний собака. Тварина зупинилася і почала гарчати. Хлопець підняв з землі зламану гілку і став чекати. Собака кинулася на нього з піною на пащі, несамовито скавучачи. Атакуючи, він рубонув її гілкою, але не влучив, тварина впилася зубами йому в стегно, Шенк закричав від болю. Тварюка відпустила його і стрибнула для другої атаки. Тоді найманець витягнув з-за пояса кинджал і рубонув наосліп – влучив у морду. Собака зойкнула, завищала і втекла.

Він важко дихав. Скоро прибіжить вся зграя, спало йому на думку. Молодик не міг вилізти на дерево, бо вже переконався, що його поранена рука не придатна для лазіння. Тож він зробив єдине, що йому залишалося. Він увійшов у Майн.

Вода в річці була крижаною. Як тільки він занурив у неї ноги, все його тіло протяжним криком дало йому зрозуміти, що воно не хоче в ній перебувати. У відчаї Шенк змусив себе піднятися і занурився по пояс. У нього було відчуття, що його шкіра, пронизана холодними голками, ось-ось лопне від напруги; пальці заніміли в одну мить. Пройшовши по груди в повільній течії, він пірнув в очерет і зламав один. Хлопець чекав, тремтячи, як осика. Йому хотілося плакати. Побачивши першого собаку, він перехрестився про себе, поклав соломину до рота і занурив голову, ховаючись під воду.

Він нічого не чув. Берег був зарослий очеретом, тож Шенк не знав, чи гончі все ще тут. Він рахував секунди, які тягнулися, наче роки. Очеретяна трубка давала мало повітря, до того найманець намагався робити якомога менше видихів носом, щоб бульбашки на поверхні не видали його. Страх, холод і нестача кисню накладалися одне на одне. Він хотів померти.

Раптом Шенк відчув, що вода ворухнулася. Перш ніж він встиг зреагувати, хтось схопив його за волосся і з силою потягнув на поверхню. Найманець зробив величезний ковток повітря і – парадоксально – на якусь частку секунди відчув себе щасливим.

А потім отримав удар в обличчя і знову опинився у воді. Пирхаючи і спльовуючи, він спробував піднятися. Нападник схопив його за комір і буквально витягнув з води, а потім кинув на землю. Шенк відразу почав тремтіти. Він лежав, спираючись на праву руку і важко дихаючи. Його ліва рука різко заболіла, так само як і укус на стегні. Він відчув, як дві пари рук підхопили його під пахви і повели, а точніше потягли по березі, подразнюючи поранену кінцівку. Холод пронизував його до мозку кісток; що ще гірше, він нічого не бачив, бо мокре волосся закривало йому очі. Він відчув, як його кинули на тверду деревину. Хтось зв'язав йому руки за спиною і нарешті відкинув волосся з обличчя.

Шенк сидів у маленькому човні з латинським вітрилом. На березі крутилися розенкрейцери, які намагалися приборкати зграю собак, що несамовито гавкали. Навпроти нього на лавці сидів Клаус, у теплому хутряному плащі, з терпким обличчям і ногою в лубках.

– Я ж казав тобі, що це ідіотизм, – презирливо пирхнув він. – А ти провалив всю справу ще й тому, бо не заткнув мені рота. Якби не це, я, мабуть, був би вже мертвий, і чорт знає, коли б вони вирушили в погоню.

Шенк не слухав. Він намагався виглядати Сойку. Хлопець сподівався, що принаймні його не схопили.

– Якщо ти озираєшся в пошуках свого товариша, то він позаду тебе. – Клаус показав на щось за спиною найманця.

Юнак обернувся і побачив Лоренца, непритомного і покусаного собаками. Він непривабливо лежав на дні човна, весь у крові, а на голові у нього був джутовий мішок, просякнутий кров'ю. Шенк упізнав його лише за одягом.

– Він ще живий, – прогарчав Клаус. – Але ненадовго.

Цього разу Шенк не витримав і просто розплакався.

□□□

Наступні три дні він провів у своїй камері, знову замкненій на чотири засуви. Його лихоманило і трусило, ймовірно, через купання в крижаній воді. До того ж, втеча виснажила всі його сили, через що він проспав майже двадцять чотири години. Лисий дбайливо доглядав за ним, туго перев'язуючи рани на щиколотці і стегні, поїв відваром, загортав у ковдри і щодня пускав йому кров. Найманець почав швидко одужувати, принаймні фізично. Але відчував він себе паскудно. Йому не хотілося ні з ким розмовляти, насилу їв, лежав і дивився в стелю. Двічі до нього приходив Андреае, але не зміг витягти з в'язня жодного слова, тому просто сидів на стільці, дивився і мовчав. У Шенка було відчуття, що його коротке життя закінчилося: він потрапив у клітку, з якої немає виходу. Він сподівався, що розенкрейцери просто вб'ють його.

Однак на це не було жодних ознак. Більше того, під час третього візиту Андреае навіть повідомив йому, що повертає йому колишню свободу, бо сподівається, що найманець засвоїв урок. Шенк ніяк не прокоментував це, як і не відреагував на те, що Перший Посланець залишив за собою двері відчиненими. Він просто повернувся в