Читати книгу - "Аметистовий браслет для Аглаї, Катерина Федоровська"

У тому хаосі подій, який відбувався у графському маєтку, Адам зовсім не мав нагоду поговорити з Аглаєю наодинці. Бо пан Яків вимагав постійної присутності Адама під час огляду тіл. Він запитував те, що його цікавило, уточнював деякі деталі. Потім ще забажав оглянути кімнати членів сім’ї.  

Коли Яків покинув маєток, щоб згодом повернутися, Адам знав, що за будь-яку ціну треба знайти магічні порошки, які десь сховав Касій. Адже хіба потрібно виносити на загал цю інформацію про магію? Навряд чи магічні здібності принесуть людям користь і, як він сам впевнився, можуть призводити до величезних проблем.  

Тож Адам намагався відчайдушно знайти те, що надійно сховав десь у маєтку Касій. Він вже навіть спустився у підвал, маючи намір випитати це у брата, однак ще на сходах почув надривне ридання. І зрозумів, що до Касія прийшла мати.

Графиня Євлампія довго наважувалася на сповідь перед сином. Спочатку вона лила сльози, мимрила нескінченне «пробач». Потім взагалі виплеснула на нелюбого сина потік усіх своїх пережитих страждань та нещасть.

- Так, ти не винний у тому, що я тебе не любила. Але ж я не могла нічого вдіяти із собою. Це було сильніше за мене. Як би я вийшла заміж за Ґеорґа? Скажи мені, чи можливо жити щасливо у бідності? Їхній маєток був вже закладений. Де б я жила із тобою? На вулиці? Чи мої батьки дозволили б цей шлюб? Якщо про весілля домовлено було ще віддавна з Домбровськими. Я гадала, Едуард не здогадається, що я ношу дитину під серцем. Я була юна і наївна. Розумієш, мені здавалося, що я кохаю Едуарда і лише ти – на заваді нашому щастю. Синку, я дуже винувата перед тобою. Мені не спокутувати свою провину ніколи. Але я прошу вибачення. Я прошу, щоб ти хоча б спробував простити мені.

Графиня заламувала свої пальці до хрускоту, змахувала нескінченні потоки сліз, але син жодного разу до неї не обернувся. Ні погляду, ні слова не подарував наостанок.

Вона нібито щось пригадувала із його дитинства, намагалася якось виправдати себе й перекласти свою провину на інших: на Ґеорґа, на Едуарда, на долю, на своїх батьків.

Євлампія підбирала якісь пафосні, театральні слова, що не знаходили відлуння у серці Касія. Бо він залишався таким же відстороненим і байдужим до її сліз.

А коли графиня зрозуміла, що син глухий до її сповідань, вона змогла лише приречено вимовити:

- Це мій гріх…Мені спокутувати його все життя. Так і доживатиму віку непрощенною.

Та Касій лише виплюнув їй: «Іди до біса! Ніколи не пробачу!»

І графині нічого не залишалося, як піти геть із непомірним тягарем  на душі.

Адам же тим часом обшукував маєток, і врешті-решт в оранжереї знайшов під паркетною дощечкою торбинку з усіма магічними засобами. Виникла думка використати онікс, щоб підкорити Аглаю, чи сердолік, щоб шалена хіть допомогла їм порозумітися. Та він розсудливо ці ідеї відкинув. Досить вже магії у їхньому житті. Віддасть все Едді та більше жодного разу не використовуватиме магічний вплив.

Пішов у сад, де в альтанці дівчата чаювали. Передав Едді у торбу всі ті магічні порошки та й попросив надійно сховати десь у саду. І поки босонога дівчина вишукувала надійний сховок. Анна делікатно вирішила провідати графиню Євлампію, яка злягла зі страшним головним болем у своїх покоях.

Аглая залишилася з Адамом наодинці. Їм обом дуже боліло, це відчувалося. Адам сів навпроти. Насурмлені були обоє, ображені одне на одного.

Але комусь треба було зробити перший крок. Важко йому було, гординя біснувалася, ніяк не хотіла залягати на дно. Погляд так і палахкотів гіркотою образи. Думав, як далеко вони із Касієм зайшли у своїх любощах, але ж хрипким  та збентеженим голосом почав перепрошувати за все:

- Аглає, я дуже шкодую, що у нас так все розпочалося. З брехні, із недомовок, із таємниць. Та я готовий забути ті непорозуміння та розгорнути нову сторінку нашого спільного життя. Я пробачаю тобі всі ці милування із Касієм. Хай йому грець! Можливо, він скористався твоєю слабкістю, твоєю наївністю…

Аглая гнівно зиркнула на нього. Не з того розпочав Адам, ой не з того. Ображена її гідність вийшла наперед і вирішила сказати слово. Він має нахабство звинувачувати її у любощах із братом, яких фактично й не було, а сам же! Сам які плани страшні мав на неї, якщо, звісно, Касій сказав правду тоді у підвалі.

Тож, нахабно перебивши свого чоловіка, Аглая спитала про те, чому не хотілося вірити. Що краще було б вигадками Касія.

- Скажи мені, Адаме, просто правдиво дай відповідь на питання. Ти планував провести ритуал переселення душі? У тебе виникали такі думки? Ти хотів…насправді бажав, щоб у моє тіло вселилася душа Клотильди?

І якби він хоч якось заперечував, якби намагався виправдатися чи хоча б пояснити, чому так жорстоко хотів з нею вчинити. Якби він хоча б сказав про якісь палкі почуття до Клотильди, що, можливо, колись мав. Чи визнав свою провину й покаявся щиросердно. Але він просто опустив очі. Мовчання, гнітюче, болісне, руйнівне, зависло у повітрі.

І навіть дзвінкий спів пташок та мелодійне тріпотіння листя не розрадили ту красномовну тишу в альтанці.

Адаму згадалася та перша нищівна його думка на балу. Коли він, дійсно, забажав тіло Аглаї для Клотильди. Зрештою набрався сміливості сказати правду та визнати свою помилку. Досить вже брехні між ними.