Читати книгу - "Людина. що підводиться, Абір Мукерджі"

бік Шіам-базара, де, схоже, оселилася вся калькуттська бенгальська еліта: Боузи, Банерджі, Чаттерджі і Чакербатти. Схоже, що вища каста, то комічніше прізвище, принаймні для британського вуха. Щоправда, будинки комічними назвати язик не повернеться, більшість дадуть фори найкращим особнякам Білого міста. Будинок Банерджі, якщо можна назвати будинком чотириповерхову резиденцію, що розкинулася на кілька сотень ярдів, присоромила би будь-який «білий» особняк. Схоже, Не Здавайся почувався через це ніяково. Мій досвід підказує, що дуже заможні й дуже бідні часто почуваються ніяково через своє житло. Це ледь не єдина їхня спільна риса. Сержант заходився пояснювати, що тут живе уся його велика родина, включаючи кузенів і кузин, тіток і дядьків. І все одно я б не сказав, що вони там сидять на голові один у одного.

— Співчуваю,— сказав я.— Важко, мабуть, мати у своєму розпорядженні лише одне крило.

Він посміхнувся, вийшов із автомобіля і пішов до воріт. Дарван у формі поквапився їх відчинити і відсалютував, Не Здавайся зник у дворі, так і тримаючи в руках черевики та шкарпетки.

Коли водій висадив мене біля «Бельведера», було вже за сьому. Дощ припинився, повітря сповнилося дивною прохолодою. Майдан був порожнім, навіть рикш на звичному місці не було. У пансіоні світилися вікна вітальні, хоча двері були зачинені. Мені пощастило, і до кімнати я дійшов, нікого не зустрівши на сходах і уникнувши розпитувань про стан мого взуття. Опинившись за дверима власної кімнати, я зняв мокрий одяг, убрався до вечері, зібрався з духом і пішов униз.

Атмосфера в їдальні була святковою, от тільки на їжу це аж ніяк не вплинуло, і ласували ми звичною вечерею, смак якої був десь посередині між «ніяка» і «неїстівна». Місіс Теббіт наказала кухарю приготувати з нагоди неділі печеню зі справжньою яловичиною, щоб ушанувати мої героїчні дії, так розхвалені газетами. Я був потенційно великим, як жаба може бути потенційно принцом, якщо її добряче поцілувати. М’ясо пекли так довго, що якби ще кілька хвилин, і воно б перетворилося на вуглинки, але згодом явно передумали і запікали ще кілька годин, а йоркширські пудинги мали такий смак, ніби везли їх прямо з Йоркширу, ще й на не найшвидшому кораблі. Хоча вино було добрим. І що краще, його було багато. Піднімалися тости, більшість — за мій героїзм і одноособово врятовану імперію, і після кількох пляшок мені розхотілося розсіювати цю оману.

Не знав я, що мине двадцять чотири години, і ми підніматимемо тости за іншого британського офіцера, але з тієї ж самої нагоди і так само обманюватимемось.

Після вечері перейшли у вітальню покурити і випити бренді. Полковник ділився оповідками про другу афганську війну. Послухати його, так він брав участь у всіх ключових боях, починаючи з Алі Масджида у сімдесятому до Кандагара у вісімдесятому, навіть коли решта його полку розташовувалася сотні за дві милі звідти. Відданості йому не бракувало. З його слів виходило, що нам у дідька пощастило, що він воював на нашому боці.

Спочатку все йшло добре, але незабаром він почав плутати афганські війни. Під Фатхабадом билися з Шер Алі Ханом чи з Аюб Ханом? А в Шерпурі обложили Мохаммеда Якуб Хана чи Газі Мохаммеда Ян Хана? Скінчилося все тим, що полковник остаточно заплутався в ханах і мирно захропів на своєму стільці.

Місіс Теббіт тільки і журила нового постояльця, якого я бачив за сніданком. Звали його Горацій Мік, нещодавно приїхав із Мандалая і щойно скоїв злочин, проливши вино на килимок місіс Теббіт. Коли вона нарешті помітила, що полковник задрімав, то заверещала, як уміють це робити тільки жінки, побачивши вбивцю або мишу, а тоді підвелася і поштовхала чоловіка до ліжка. Мік мав дуже пригнічений вигляд, і Бірн намагався його втішити.

— Не хвилюйся, синку,— казав він.— Вона запевняє, що вони перські, але я точно знаю, що роблять їх бігарці на фабриці в Говраху. З Персією споріднені вони лише через старого афганського крамаря, який купив їх на Гог-Маркеті, хоча він усе своє життя й прожив у Бенгалії. Старий навіть пушту не розмовляє.

Мік утішатися не хотів. Осушив келих і втік до своєї кімнати на випадок, якщо господиня повернеться по його душу.

Ми з Бірном залишилися самі. На самоті він був приємним співрозмовником, принаймні якщо не заводити мову про текстиль. Сигара у нього погасла, і я дав прикурити від своєї.

Схоже, настрій у нього покращився від учора, хоча причиною могло бути і вино.

— Як справи? — поцікавивсь я.

— О, дуже добре,— посміхнувся він.— У середу вже поїду звідси. Скажіть, ваш злодій уже зізнався?

— Ні. Не в убивстві Мак-Олі. У багато чому іншому зізнався.

— От хіба не дивно? Відхрещується від Мак-Олі, хоча вішає на себе всіх інших собак?

Я налив нам обом бренді.

— Ви ж не вважаєте, що він може казати правду? Щодо Мак-Олі?

— Сумніваюся,— збрехав я.— Усе одно його передали військовим. Тепер це їхня проблема. А вони вже правду з’ясують.

— Будемо сподіватися,— кивнув Бірн.— А що ж він робив ці чотири роки?

— Ховався,— відповів я.— Переїжджав із місця на місце на сході. Якщо вірити йому, побував усюди, від Читтагонга до Шилонга. Заявляє, що навчався, повернув на стежку ненасильства. Скажу тільки, що чоловік він дивовижний. Фанатиків мені доводилося зустрічати, але Сен не такий. Спокійний. Незворушний. Немов отримав відповіді на всі запитання і знає, що станеться.

— І що ж станеться?

— Загине, виконуючи свою справу.

Бірн посміхнувся.

— Схоже, хлопець собою задоволений. Занадто вже розумний, але це йому на користь.

Я докурив сигару, вибачився і пішов до своєї кімнати. Замкнув двері й сів на ліжко, розмірковуючи, чи не прийняти пігулку морфію. Спокусливо, але спочатку мушу подумати. Зараз не час для наркотиків. А от для випивки... Потягнувся за пляшкою віскі на підлозі. Небагато залишилося. Налив собі порцію. Зробив ковток, відкинувся на подушку і поставив склянку на груди. Мушу знайти сенс у всьому цьому, а віскі, як правило, допомагає.

Якщо вірити Деві, Мак-Олі не лише проходив повз бордель місіс Боуз тієї ночі, він заходив усередину. І, за її словами, це не перший раз. Свідчення преподобного О’Ґунна це підтверджують. Але не ясно, чи Мак-Олі був там заради власної втіхи, чи за дорученням Бучана. Напевне мені відомо тільки те, що Мак-Олі пішов туди після сварки з Бучаном у «Бенгальському клубі». Якщо Бучан