Читати книгу - "Війна Калібана"

- Що?

- Мені варто бути кмітливішою, - сказала їй Дрейпер, - я не повинна діяти з опалу. І додала подумки: навіть тоді, коли роблю щось недолуге і дурнувате.

- Я… бачу, - відповіла жіночка і натиснула кнопку виклику ліфта декілька разів. Біля кнопки було розташовано термінал послуг. Якщо ти не можеш знайти твою ціль, обмеж її свободу дії. Зроби так, аби вона сама до тебе прийшла. Вірно. Дрейпер натисла кнопку зв’зяку з рецепцією лобі. Екстремально реалістичний, неоднозначно сексуальний голос автоматичної системи запитав чим він може допомогти.

- Будь-ласка, об’ява по гучному зв’язку: Сорена Коттвальда до рецепції лобі, - попросила Боббі. Комп’ютер на іншому кінці лінії подякував їй за використання автоматичної системи послуг ООН і розірвав зв’язок.

Сорен міг бути без терміналу, або налаштувати його не ігнорування вхідних повідомлень. Чи може проігнорувати виклик сам по собі. Вона відшукала диванчик з якого чітко проглядалась рецепція і підсунула фікус, що мав хоч трохи її замаскувати.

За дві хвилини до рецепції підбіг Сорен, з більш ніж звичайно розкуйовдженим волоссям. Він, певно був вже на вулиці, коли почув повідомлення системи оповіщення. Хлопець почав говорити з людиною на рецепції. Дрейпер, аби щонайкраще заховатись, перемістилася до кіоску з кавою і снеками. Натиснувши щось на столі, за секунду рецепціоніст вказав на термінал біля ліфтів. Сорен скривився, зробив пару кроків в той бік, потім нервово огледівся і почимчикував в бік входу в будівлю.

Боббі пішла за ним.

Ззовні її зріст давав їй фору та й проблем додавав. Вона на півтори голови вище за більшість людей навколо, що дозволяло їй перебувати притомно далеко за Сореном, поки той поспішав тротуаром. Вона бачила його маківку за півкварталу попереду. У той же час якщо він оглянеться, то вже не загубить її голову, яка на третину метра випирає над натовпом.

Але він не оглядався. Судячи з усього він дуже поспішав, проштовхуючись зі своїм звичним нетерпінням через групки людей на велелюдному тротуарі. Він не оглядався, ні йшов назад, не зупинявся біля площин в яких могло бути дзеркальне відбиття. Він нервував відповідаючи на оголошення, але наразі, цілеспрямований і злий, не нервував.

Пройшли повз кладовище. М’язи жінки розслабились, суглоби рухалися вільно і легко, її підозри стали на сантиметр ближче до впевненості.

За три квартали він повернув і зайшов у бар.

За півкварталу Боббі зупинилась, коливаючись. Передня частина закладу, який з великою креативністю було названо Пітовим була з темного скла. Не придумаєш краще місця для того, щоб забігти і перевірити чи немає за тобою хвоста. Можливо він порозумнішав.

Можливо ні.

Боббі підійшла до входу. Якщо він помітить її переслідування, нічого поганого не станеться. Сорен і так вже її ненавидить. Найменш етичною річчю була передчасна втеча з роботи аби завіятися в бар. Та хто на неї донесе? Сорен? Хлопака що сам звалив аби заскочити у той самий бар?

Якщо він там і просто сьорбає пиво, то вона просто підійде, вибачиться за печиво і пригостить наступним напоєм.

Дрейпер штовхнула двері і увійшла.

Очам знадобилася мить аби призвичаїтися з післяобіднього сонця до тьмяного бару. Як тільки яскравість зменшилась, вона побачила довгий шинквас з бамбуковим верхом з живим шинкарем, штук шість кабінок з такою ж кількістю постійних клієнтів і відсутність Сорена. Повітря пахло пивом і підгорівшим попкорном. Відвідувачі оглянулись на неї, та відразу повернулись до своїх напоїв і тихих розмов.

Чи хлопець вибіг з-задніх дверей аби обійти її? Навряд чи щоб він її помітив, хоча насправді її не було треновано для шпигування за людьми. Боббі вже збиралася запитати шинкаря чи не пробігав тут хлопець і куди він міг подітися, коли в очі впала табличка «БІЛЬЯРДНІ СТОЛИ» зі стрілкою вліво.

Пройшовши за бар і наліво, вона опинилась у наступному, меншому приміщенні з четвіркою столів під зеленим сукном і двома чоловіками. Один з них виявився Сореном.

Вони обидва підняли голову, коли вона з’явилася з-за повороту.

- Привіт, - поздоровкалась вона. Сорен посміхнувся. Він завжди посміхався. Посмішка для нього була захисним забарвленням. Камуфляжем. Інший чоловік був великим, міцним, зодягнутим занадто буденно, занадто підходяще для пошарпаного більярду. Не підходяще для військової зачіски і рівної, мов шомпол статури. Сержантка спробувала уявити його у однострої.

- Боббі, - Сорен кинув на співбесідника швидкий погляд і відвернувся, - граєш? Потім узяв один з київ, який лежав на сусідньому столі і почав крейдити кінчик. Жінка не відразу зрозуміла що на жодному з столів немає куль а за Сореном на стіні висить табличка «ПРОКАТ КУЛЬ ЗА ЗАПИТОМ».

Його компаньйон промовчав, але щось поклав до кишені. Поміж його пальцями Боббі помітила натяк на чорний пластик.

Посміхнулась. Зрозуміла де бачила другого чоловіка до цього.

- Ні, - відповіла на питання молодика, - там звідки я, ця гра непопулярна.

- Мені здається вся справа у сланці, - відповів він. Його посмішка стала трошки щирішою, та значно прохолоднішою. Він здмухнув крейдяний пил з кінчика кия і зробив крок в бік, змістившись в ліво відносно неї, - занадто важкі для ранніх колоніальних суден.

- Може бути, - погодилась жінка, відступивши щоби одвірок захищав її фланги.

- Це проблема? – запитав супутник хлопця, поглядаючи на Дрейпер.

Поки Сорен збирався з словами, Боббі відповіла:

- Це ви мені скажіть. Ви були на тій нічній зустрічі в офісі Авасарали, коли лайно забулькало на Ґанімеді. Ви від Нгуєна, еге ж? Лейтенант якийсь, чи ще хтось.

- Боббі, ти занадто глибоко копаєш, - Сорен легесенько тримав кия правицею.

- До того ж, - вела сержантка далі, - я знаю що Сорен передав вам дещо, що його бос просила передати в службу даних пару днів до того. Їй-бо, ви не працюєте в службі даних.

Нгуєнів лакиза зробив загрозливий крок в її бік, а Сорен змістився ще лівіше.

Боббі вибухнула реготом.

- Ну чесно, - сказала вона колезі, - ти або припини його дрочити, або роби це наодинці.

Сорен глянув вниз, на кий у руці немов здивувався його появі, потім кинув на підлогу.

- А ви, - звернулась вона до лакизи, - як спробуєте пройти крізь ці двері то в прямому сенсі станете подією номер один у цьому моєму місяці. Вона перемістила центр ваги вперед і трохи зігнула лікті.

Чоловік довгу секунду дивився їй у вічі. У відповідь сержантка посміхнулась.

- Давай-но, - підбадьорила вона, -