read-books.club » Війна Калібана 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна Калібана"

175
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війна Калібана" автора Джеймс С. А. Корі. Жанр книги: ---. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 68 69 70 ... 150
Перейти на сторінку:
загинули, - подумала Дрейпер.

-Але ніхто…

- з тобою звідти не розмовляє. Що може означати дві речі. Перша: вони намагаються зрозуміти мету, з якою я утримую тебе тут, і їх дезінформаційні заходи ще не готові бо вони такі ж розгублені як і ми. Десь за тиждень з тобою хтось зв’яжеться. Вони попросять тебе злити інформацію з мого офісу, але проситимуть так, що в результаті ти отримаєш купу фальшивих даних. Якщо ти лояльна і шпигуватимеш для них – чудово. Якщо ні і ти мене попередиш - теж чудово. Можливо їм трафить і ти воюватимеш на два фронти.

Марсіянка поставила чашку на стіл. Її долоні стиснулись в кулаки.

- Ось чому, - сказала вона, - всі ненавидять політиків.

- Ні. Вони ненавидять нас, бо в нас є сила. Боббі, твій мозок не бажає працює таким чином, і я це поважаю. В мене немає часу пояснювати тобі ситуацію, - Авасарала сіла, її посмішка зникла мов ніколи не було, - уявімо що я знаю що роблю, і тому прошу зробити неможливе, адже навіть твоя невдача якимсь чином стає у пригоді нашій справі.

- Нашій справі?

- Ми тут усі в одній команді. Команді, яка зветься «Давайте-всі-не-програвати». Це ми, еге ж?

- Так, - погодилась Дрейпер, глянувши на Будду на вівтарі. Той посміхався незворушно. Просто з команди, - казало його кругле обличчя, - так і є, ага.

- Тоді уйобуй з мого офісу і починай телефонувати всім знову. Цього разу детально занотовуй хто і в яких виразах відмовляв тобі у допомозі. Добре?

- Зрозуміла добре, мем.

- Добре, - Авасарала знову ніжно посміхнулась, - забирайся з мого офісу.

Що краще знаєш, менше поважаєш, та Сорен їй відразу не сподобався. Декілька днів, проведених з ним поряд підігріли її антипатію ще сильніше. Коли молодик не ігнорував її, то ставився з пихою. Занадто голосно розмовляв по своєму телефону, навіть коли вона намагалася підтримувати розмову по своєму. Іноді він сідав за її стіл, розмовляючи з відвідувачами. Він просто обливався одеколоном.

Але найгіршим було те, що він цілісінький день топтав печиво.

Це було вражаюче, особливо через його худорляву, мов тріска, статуру, хоча марсіянку ніколи не пекли чужі харчові звички. Проте його печиво походило з вендингової машини на кухні та мало упаковку з фольги, яка шаруділа щоразу, коли він ліз по нього. На початку, це просто турбувало. Але за декілька днів «шарудь-хруст-чавк-нямк»овий театр біля мікрофона їй остогид. Вона перервала останнє безглузде з’єднання і витріщилась на нього. Він не звертав на неї уваги і тицяв щось у настільному терміналі.

- Сорене, - звернулася вона, плануючи попрохати аби він висипав кляте печиво на тарілку чи паперову серветку з тим, щоб того шурхоту, який доводив її до нестями, більш було не чути. Перед тим як Боббі змогла вимовити щось більше за його ім’я, молодик підняв палець аби притишити її голос та вказав на свій навушник.

- Ні, -сказав він, - насправді не дуже добре…

Сержантка не була впевнена, чи він звертається до неї чи до когось з іншого боку слухавки, тож підвелася і підійшовши до його столу сіла на краєчок. Хлопець спопелив її поглядом, та морпіх лиш посміхнулась і артикулювала ротом «я почекаю». Краєчок столу під її вагою почав покректувати.

Сорен повернувся до неї спиною.

- Я розумію, - промовляв він до когось, - але це не найкращий час для обговорення.. я розумію. Можливо я міг би… Так. Так, я розумію. Я буду там.

Жевжик розвернувся назад, і тицьнув у термінал, розриваючи зв’язок:

- Що?

- Я ненавиджу твоє печиво. Постійний шурхіт упаковки доводить мене до сказу.

- Печиво? – спантеличено перепитав Сорен. Боббі здалося що це можливо перша щира емоція яку вона помітила на його обличчі.

- Ага, ти не міг би його покласти його на, - перед тим як фразу було скінчено, сорен схопив пакет і швиргонув його в корзину для сміття.

- Щаслива?

- Ну..

- Я не маю для вас вільного часу наразі, сержантко.

- Нехай, - відповіла Боббі і повернулася до свого столу.

Хлопець поривався ще щось додати, тож вона не поспішала телефонувати наступній за списком особі. Чекала що той договорить. Можливо штука з печивом була помилкою з її боку. Насправді, це ж казна що. Не будь вона під таким тиском, то взагалі б не помітила шурхоту. Коли Сорен заговорить, вона вибачиться за нахабство і запропонує придбати йому нову пачку. Натоміть щоб заговорити, він підвівся.

- Сорене, я…- почала жінка, але хлопець ігноруючи її витяг шухляду в столі. Дістав шматочок чорного пластику. Чи не через те що вона почула ім’я Фостер, Боббі зрозуміла що то була карта пам’яті, яку Авасарала передала йому декілька днів тому. Фостер був хлопцем з служби підтримки, тож їй здалося що її колега нарешті вирішив потурбуватися про те маленьке завдання, яке дозволить йому вийти з офісу на декілька хвилин.

Поки той не попрямував в бік ліфтів.

Дрейпер раніше дещо покопалася в мережі щодо служби підтримки і пам’ятала що їх офіс був на тому самому поверсі але в протилежний бік від ліфтів.

- Еге.

Вона втомилася. Їй було кепсько від провини, хоча вона не добирала про яку саме провину йдеться. Все одно він їй не подобався. Вавка у сержантовій голові майже напевне була результатом власної параної і навіженої картинки світу.

Вона підвелася, аби підти за ним.

- Оце вже на справді божевілля, - сказала вона собі, посміхнувшись і кивнувши помічникові, що теж поспішав. Вона була вищою за два метри на планеті невисоких людей. Заплющені очі неприпустимі.

Сорен зайшов до ліфту. Боббі стояла перед дверима і чекала. Крізь керамо-алюмінієві двері вона почула, як молодик просить натиснути перший. Значить донизу і на вулицю. Вона натиснула кнопку «вниз», і наступною кабіною рушила донизу.

Звісно, коли вона доїхала, хлопець зник з поля зору.

Величезна марсіянка, пантруюча в лобі будинку ООН привертатиме певну увагу, тож цей план було відкинуто. На беріг її свідомості накотила хвиля непевності, невдачі і відчаю.

Забудь що він в офісній будівлі. Забудь що тут немає озброєних ворогів ні загону позаду неї. Забудь все це і пошукай логіку в ситуації. Думай тактично. Будь кмітливою.

Я маю бути кмітливою, - думала вона. Невисока жіночка у червоному костюмі, яка щойно прийшла і натиснула кнопку виклику кабіни

1 ... 68 69 70 ... 150
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна Калібана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна Калібана"