Читати книгу - "Моя в борг, Джулія Ромуш"

- Дерг, - батько нарешті перестає на мене зло дивитись і переводить погляд на мужика, який виходить до нас на зустріч.

Чоловік тримає за руку дівчину. Я не знаю скільки їй років. Знаю лише, що мене дратує її рожева сукня з незрозумілою чортівнею на рукавах. Щось схоже на нарукавники, у яких малі плавають у басейні. У мене не було таких. Батько сказав, що Бакери повинні вміти робити все самі й закинув мене в басейн. Я мало не захлинувся, навчився плавати лише від бажання не потонути.

- Мейсоне, - кривлюсь від того наскільки награна приязність у голосі батька. Це означає тільки одне - він хоче обдурити цього мужика. - Візьми на себе дівчисько, - батько кидає через плече, коли ми йдемо до рожевої хмари, яку мені намагаються нав'язати.

- Я не буду з нею няньчитися, - уперто шиплю у відповідь. За що відразу отримую потиличник.

- Давно казав, що тебе потрібно почати бити. Ти кому зуби свої показуєш, щеня?!

Батько лупив нас з братом у своє задоволення все дитинство. Але останні два роки почав тримати руки при собі. Тому що Кейн виріс. Пішов на бокс. І вперше дав батькові відсіч два роки тому. Коли вкотре хотів пройтися по мені ременем за те, що я подряпав його тачку. Випадково. Я намагався втримати пса, який хотів втекти через ворота, які забули зачинити охоронці. Кейн за мене заступився, показав батькові, що сильніше. З того самого дня я почав займатися. Кожен день. Брат сам почав мене навчати. Але я ще не в тій формі, щоб міг протистояти батькові. Тому стиснувши зуби, переводжу погляд на дівчинку. Бісить мене однією своєю присутністю.

- Таша, знайомся, це Аарон, - мужик, який тримає дівчину за руку, розтягує свій рот у посмішці. Малявка ж дивиться на мене з-під чола. Їй ще не подобається щось?

- Ти казав, що буде весело, - задирає свій ніс і ниє батькові, - він же зламає мою улюблену ляльку.

Ляльку? Їй на вигляд не менше вісім років. Вона досі грає в ляльки?

- Не зламає, - батько стискає пальцями моє плече, що повинно означати, що я маю бути слухняним.

Це ж рожеве неподобство навпроти сумно зітхає і дивиться на мене. Я вже хочу зламати її ляльки. І із задоволенням спостерігати як вона реве.

Вона зітхає і розвернувшись до мене маківкою, видає:

- Ходімо, я покажу тобі своїх ляльок. Тільки чіпати їх не будеш, у тебе руки брудні.

Я ж стискаю пальці у кулаки. Вперше в житті дівчинка викликає в мені такий шквал негативних емоцій. Зі мною в школі багато навчається розпещених татових принцес, але ця бісить до скреготу зубів.

Зрозуміти не можу чомусь слухняно за нею йду. У будь-якій іншій ситуації я вже довів би безтямне дівчисько до сліз. Змусив би тікати й плакати в батька в ногах. Цю ж і до сліз довести раз плюнути. Але замість цього я слухняно бреду за дівчиськом.

Як тільки ми огинаємо будинок, перед очима з'являється заднє подвір'я. Воно набагато менше, ніж наше. І будинок у них скромніший. Це ще раз наштовхує мене на думку, що батько явно не хоче вести справи з її батьком. Має якусь іншу мету. І достеменно не хорошу мету.

- У мене не такі ляльки, як у всіх, - гордо заявляє малявка. Я ж обводжу мініделегацію з фарфорових ляльок. Я й справді думав, що будуть ті, якими зазвичай грають дівчата. З довгим волоссям і макіяжем. Чорт знає, як вони там називаються. А ці виглядають так, ніби брали участь у якійсь виставці.

- А ти не доросла у ляльки грати? - Дивлюся на малявку, а вона губи підтискає.

- Ці ляльки зробила моя мама, сама, - якось ображено вимовляє, - щоразу, коли я в них граю, я думаю про неї.

- Твоя мати живе не з вами? - Не знаю якого біса лізу до неї з цими питаннями. Можливо, через те, що для мене це болісна тема. Моєї мами вже з нами немає. І Кейн каже, що у цьому теж винний батько.

- Моя мама в лікарні, вже дуже давно, - дівчисько повертається до мене. Її обличчя зараз серйозне. В очах тут же бачу смуток.

- Отже, скоро до тебе повернеться.

Проходжу вперед, ближче до ляльок. Придивляюсь. У них очі, як у живих. Страшно, якщо чесно. А крайня повна копія малявки.

- Тато теж так каже, але я знаю, що бреше, - дівчисько підходить до ляльки, яка на неї схожа і бере на руки, - мама мені сказала по секрету, що завжди буде зі мною. Але тільки я її не бачитиму.

- Я свою не бачу, - сам не знаю якого біса з нею чимось ділюся. Чимось вона мене зачепила. Виглядає як малявка, а каже серйозні речі.

- Ти просто не віриш, що вона поруч, - малявка підходить до ляльок, - а яке волосся було у твоєї мами? Колір який?

- Темний, - не розумію, навіщо їй це. 

Вона нахиляється і бере одну з ляльок.

- Ось, тримай, - простягає мені. А я продовжую дивитись на неї як цілковитий ідіот.

- Навіщо?

- Так ти зможеш з мамою розмовляти. Думатимеш, що це вона.

- Маячня якась, - відмахуюсь.

- Не маячня, вона завжди поруч. Просто ти її не чуєш, доки в це не віриш. - Тисне в мене лялькою, і я тільки для того, щоб відстала, беру її в руки.

- Аарон, пішли! - Голос батька незадоволений. Щось пішло не за його планом.

- Бувай, - кажу дівчинці, вона ж мені мило усміхається у відповідь.

- Що це за чортівня? - Батько гарчить, щойно помічає ляльку в моїх пальцях.

- Подарунок, - бурчу у відповідь.

- Викинь це лайно!

Йде вперед. Тут же комусь дзвонить. Схоже, що батько дівчинки не погодився на умови батька. Інакше чому він такий злий.

Буквально за місяць я дізнався, що батько пригальмував бізнес цього чоловіка. Наслав туди перевірок. Довів чоловіка мало не до серцевого нападу. Так писали у новинах. Ще через тиждень я побачив нову новину. Що дружина цього чоловіка померла. Померла у лікарні. Вона дуже довго і тяжко хворіла. А тут раптом сталося ускладнення. Можливо, через переживання. Цього я точно знати не міг. Коли побачив фото з похорону, то раптом стало моторошно. Я побачив там малявку. Вона стояла у чорній сукні. Притискала до себе ляльку, також одягнену у все чорне. Дівча було блідим як стіна. В очах смуток. Вона так сильно притискала до себе ляльку, що рука навіть трохи посиніла. Від того, що мій батько міг бути хоч якось причетний до того, що трапилося з її сім'єю, мені раптом стало ніяково. З'явилася дика злість. І в цей же момент з'явилося бажання оберігати дівчисько. Зробити так, щоб більше ніхто і ніколи її не скривдив.