Читати книгу - "Три метри над рівнем неба"

Степ перевірив, чи в порядку постер, і підійшов до домофона. Знайшов прізвище й подзвонив. Йому відповів голос із сардинським акцентом: — Хто там?

— Я маю вручити пакунок Бабі.

— Другий поверх.

Степ піднявся. У дверях стояла хатня помічниця з рисами обличчя такими ж типовими, як і її акцент. Степ пішов їй назустріч.

— Добрий день, ось, візьміть, я маю залишити це Бабі.

Покоївка взяла постер своїми дужими руками.

— Обережно, щоб не погнувся.

З глибин коридору долинув голос:

— Хто це, Ріно?

— Якийсь хлопець щось приніс для Бабі.

Її акцент не залишав жодних сумнівів. Вона була точно з Сардинії. Позад неї з’явилась Рафаелла. Вдивлялася у цього хлопця біля дверей, з широкими плечима й коротким волоссям. Оця усмішка — вона її вже бачила, але не пам’ятала, де саме.

— Добридень, синьйоро. Як справи? Я приніс ось це для Бабі, це дрібничка. Ви не могли б їй передати, коли вона повернеться зі школи?

Рафаелла все ще усміхалась. Вона ще не сконцентрувалася. І раптом згадала. Степ це теж помітив. Вона припинила усміхатись.

— Ти — той, хто вдарив головою синьйора Аккадо. Ти — Стефано Манчіні.

Степ здивувався.

— Не думав, що я такий знаменитий.

— Власне, ти й не знаменитий. Ти лише виродок. Твої батьки знають, що сталося?

— А що сталося?

— На тебе заявили до поліції.

— А, це нічого. Я звик. — Посміхнувся. — До того ж я сирота.

Рафаелла на хвильку знітилась. Не знала, вірити йому чи ні. Її сумнів був слушним.

— Ну, хай там як, а я не хочу, щоб ти крутився біля моєї дочки.

— Насправді це вона завжди йде туди, де я. Та це не страшно, мені не заважає. Але, будь ласка, не сваріть її, вона на те не заслуговує, я її розумію.

— А я ні.

Рафаелла зміряла його поглядом з голови до ніг, намагаючись змусити зніяковіти. Не вдалося. Степ усміхнувся.

— От не знаю, чому, але я ніколи не подобаюсь матерям. Ну, вибачте, синьйоро, зараз я мушу бігти. Внизу на мене чекає таксі. А воно дороге.

Степ розвернувся на підборах і подріботів униз сходами. Перескочив останні сходинки саме вчасно, щоб почути, як угорі захряснулись двері. Як же ця синьйора схожа на Бабі! Вражає! У неї той самий розріз очей, та ж форма обличчя. Але Бабі гарніша. Будемо сподіватися, що вона також менш дратівлива. Пригадав останній раз, як вони бачилися. Ні, вони були схожі й у цьому. На якусь мить забажав побачитись із нею. Полло наліг на клаксон.

— Гей, ти там рухаєшся чи ні? Що ти там, бля, робиш? Завис?

Степ сів позад нього.

— Як так може бути, що як таксист ти теж — на лопату та за хату?

— Та хай би тебе підняло та й гепнуло! Я ж тебе вже годину чекаю! Що ти там робив?

— Розмовляв з її матір’ю.

Степові раптом майнула одна думка. Підняв голову. Власне, як він і гадав. Рафаелла виглядала з вікна. Вона відсахнулась, намагаючись сховатись. Але було запізно. Степ її помітив. Він їй посміхнувся на знак вітання. Рафаелла не відповіла. З силою грюкнула вікном, у той час як мотоцикл зникав за поворотом. Полло зупинився перед шлагбаумом. Степ попрощався з портьє. Краще було мати його за друга у цьому житловому комплексі.

— Ти говорив з матір’ю? І що ти їй сказав?

— Та нічого. Ми трішки подискутували. Насправді вона мене обожнює.

— Степе, будь обережним. — Полло рушив.

— Щодо чого?

— Щодо всього! Це — класична історія, яка погано закінчиться.

— Чому?

— Ти привозиш подарунки… Розмовляєш із матір’ю. Ти ніколи такого не робив. Тобі аж так подобається та Бабі?

— Вона нічогенька.

— А Мадда?

— А до чого тут Мадда? Це — зовсім інша історія.

— Ти хочеш стати хлопцем Бабі?

— Полло…

— Що?

— Ти знаєш, що вчора вбили одного поряд із твоєю хатою?

— Що ти таке кажеш? Нічого такого не знаю. Як це сталося?

— Йому перерізали горло. — Степ миттю обхопив шию Полло і стиснув. — Він був таксистом і ставив занадто багато запитань.

Полло спробував вивільнитися з лещат. Марно. Тоді вирішив перевести все на жарт і знову зробив хрипкий голос із таксі: — Полло 40, повідомлення зрозумів. Полло 40, повідомлення зрозумів.

Але в нього вже не виходило так добре, як раніше. Тепер його голос звучав надто придушено.

45 «Il Messaggero» — загальнонаціональна щоденна газета, заснована у Римі 1878-го року. Нині на національному рівні має восьмий за розміром наклад, у Римі ж є першою за популярністю.

46 «Ultras» — запеклі до войовничості вболівальники у спорті.

47 Альберто Сорді (1920—2003) — римський актор, який зіграв доброго і веселого водія таксі у комедії «Таксист» (1983), у той час як Роберто де Ніро відомий роллю рішучого таксиста в однойменному драматичному фільмі (1976).

46

47

Альберто Сорді (1920—2003) — римський актор, який зіграв доброго і веселого водія таксі у комедії «Таксист» (1983), у той час як Роберто де Ніро відомий роллю рішучого таксиста в однойменному драматичному фільмі (1976).

«Ultras» — запеклі до войовничості вболівальники у спорті.

«Il Messaggero» — загальнонаціональна щоденна газета, заснована у Римі 1878-го року. Нині на національному рівні має восьмий за розміром наклад, у Римі ж є першою за популярністю.

45

29

Ох і зухвале ж обличчя у того хлопця. Рафаелла відкрила постер. Упізнала Стефано на мотоциклі з піднятим колесом. Але ж позад нього — її дочка! Це Бабі. Хто зробив цю фотографію? Вона була трохи зерниста. Здавалося, її скопіювали з газети. Угорі зліва було щось написане від руки фломастером. Точно той хлопець написав. А внизу справа газетним шрифтом: ФОТО ВТІКАЧІВ. Що це все означає?

— Синьйоро, ваш чоловік на телефоні.

Рафаелла підвелась і пішла до телефону.

— Алло, Клавдіо?

— Рафаелло! — Його голос звучав приголомшено. — Ти бачила сьогоднішній «Мессаджеро»? У «Хроніках Риму» є фотографія Бабі…

— Ні, не бачила. Зараз піду куплю.

— Алло? Рафаелло?

Та вона вже вимкнулась. Клавдіо глянув на німу слухавку в своїй руці. Дружина ніколи не давала йому часу договорити.

А тим часом Рафаелла зійшла вниз і підбігла до газетного кіоску біля будинку. Взяла «Мессаджеро», заплатила. Розкрила газету, навіть не взявши здачу. Ось