Читати книгу - "Давній порядок і Революція, Алексіс де Токвіль"

не буде розважливіше відкласти поголівне голосування до наступних зборів Генеральних Штатів. У всякому разі, шляхетство вимагає, щоб кожний стан міг зберігати гідність, яка по праву належить кожному французові; аби внаслідок цього було скасовано ті зневажливі обряди, яким піддавали третій стан за панування давнього порядку, наприклад колінопоклоніння, «оскільки видовисько людини, яка стоїть на колінах перед іншою людиною, ображає гідність людську й означує між істотами, рівними за природою, підлеглість, несумісну з їхніми найістотнішими правами»,— сказано в одному з таких зошитів.

Про порядок, який треба встановити у формі правління, і про засади конституції. Щодо форми правління шляхетство вимагає зберегти монархічний устрій із збереженням у особі короля законодавчої, судової та виконавчої влади, але водночас виробити основні закони, які гарантували б права нації при користуванні своїми повноваженнями.

Внаслідок цього зошити заявляють, що народ має право збиратися на засідання Генеральних Штатів, які складаються з числа членів, достатнього для забезпечення незалежності зборів. Вони бажають, аби ці штати надалі збиралися періодично, в певні терміни, так само як за кожного нового сходження на престол, так, щоб ніколи не було потреби в запрошувальних грамотах. Багато повітів навіть вважають за бажане, щоб такі збори були постійними. В цьому разі, якби Генеральні Штати не вдалося скликати по закінченні проміжку часу, зазначеного в законі, народ повинен мати право відмовитися сплачувати податки. Невелика кількість зошитів висловлює побажання, аби на час проміжку, що відділяє одну сесію штатів від іншої, створювалася тимчасова комісія, уповноважена наглядати за адміністрацією королівства; але більша частина зошитів формально виступає проти створення такої комісії, оголошуючи, що такий орган був би цілком протиконституційним. Причина, що наводиться на підтвердження такої заяви, цікава: зошити бояться, аби такі малолюдні збори, залишившись віч-на-віч з урядом, не дали себе спокусити підбурюваннями цього останнього.

Шляхетство вимагає, щоб міністри не мали права розпускати збори й щоб їх карали за законом, якщо вони порушуватимуть порядок роботи зборів своїми інтригами; аби жоден урядовець, жодна особа, яка бодай у чомусь залежить від уряду, не могли бути депутатами; щоб особистість цих останніх була недоторканою й щоб їх не можна було, як зазначається в зошитах, переслідувати за висловлювані ними думки; нарешті, щоб засідання зборів були відкритими для публіки й відомості про них поширювались за допомогою преси з метою зацікавити націю дебатами, що відбуваються в зборах.

Шляхетство вимагає одностайно, аби засади, покладені в основу державного управління, застосовувалися й до управління окремими частинами території, внаслідок чого в кожній провінції, в кожній окрузі, в кожній парафії слід утворити збори, які складалися б із членів, вільно обраних на час, обмежений певним терміном.

Деякі зошити-накази вважають, що посади інтендантів та головних збирачів податків слід скасувати; всі вони дотримуються тієї думки, що надалі самим тільки провінційним зборам треба надати змогу розподіляти податки та захищати інтереси кожної провінції окремо. Те саме стосується окружних та парафіяльних зборів, які надалі повинні залежати тільки від провінційних штатів.

Поділ влади. Влада законодавча. Що стосується поділу влади між нацією, репрезентованою в зборах, та королем, то шляхетство вимагає, щоб жоден закон не мав сили, якщо його не схвалять Генеральні Штати та король і не запишуть до реєстру судів, уповноважених стежити за його виконанням; щоб право встановлювати й визначати кількість податків надавалося виключно Генеральним Штатам; аби дозволені податки збиралися тільки протягом часу, який відокремлює одну сесію штатів від іншої; щоб усі податки, які стягувалися б або встановлювалися б без згоди штатів, оголошувалися незаконними й щоб міністри та збирачі, які встановлюють такі податки й збирають їх, переслідувалися, як здирники.

Так само не можна робити ніякої позички без згоди Генеральних Штатів; можна тільки відкривати кредит, визначений цими останніми: уряд може послуговуватися ним у випадках війни та великих лих із зобов'язанням у якнайкоротший термін скликати Генеральні Штати.

Усі національні каси треба поставити під нагляд штатів; витрати по кожному департаменту мають визначатися ними ж; також мають вживатися найдієвіші заходи для того, щоб витрати не перевищували визначених голосуванням сум.

Велика частина зошитів вважає, що слід домагатися скасування обтяжливих податків, відомих під назвою зборів за внесення до протоколу, сотого деньє (французька старовинна мідна монета.— Прим. перекладача), ратифікацій, з'єднаних під загальною назвою управління королівським майном. «Самої назви управління достатньо для образи нації, оскільки вона нібито оголошує приналежність предметів королю, які складають істотну частину власності городян», зазначається в одному зошиті. Все королівське майно, яке не буде піддане відчуженню, має стати підвідомчим провінційним штатам, і ніяку постанову, ніякий указ про надзвичайний податок не можна видати інакше, як із згоди трьох станів нації.

Очевидна думка шляхетства полягає в тому, щоб передати народові через посередництво загальнодержавних та провінційних зборів усе фінансове управління як стосовно дозволу на позички та податки, так і стосовно стягання цих останніх.

Влада судова. Так само в царині судової організації шляхетство прагне поставити в залежність, принаймні в значущому ступені, владу суддів від національних зборів. Ось про що йдеться в деяких зошитах-наказах:

Судові чини повинні підлягати відповідальності національним зборам за виконання своїх службових обов'язків; вони мають підлягати зміщенню не інакше, як із згоди Генеральних Штатів, жоден трибунал не повинен ні під будь-яким приводом наштовхуватися на перешкоди у виконанні своїх обов'язків інакше, як із згоди тих самих штатів; порушення обов'язків з боку касаційних судів так само, як і парламентів, повинні судитися Генеральними Штатами. На думку багатьох зошитів, суддів повинен призначати король не інакше, як за поданням народу.

Влада виконавча. Що ж до виконавчої влади, то вона зберігається виключно за королем, але для неї потрібні межі, необхідні для відвернення надуживань. Так, стосовно адміністрації зошити вимагають, щоб звітні відомості окремих департаментів доводились до громадськості за допомогою преси й щоб міністри були відповідальними перед національними зборами; так само, щоб король, перш ніж застосувати військо з метою зовнішньої оборони, достеменно заявляв про свої наміри Генеральним Штатам. Всередині держави військо не можна застосувати проти громадян інакше, як за вимогою Генеральних Штатів. Контингент військ має бути обмежений, і за мирних часів тільки дві третини залишаються в наявному складі другого розряду. Що ж до чужоземного війська, яке уряд може утримувати на свій кошт, то його слід вивести з центру королівства й відіслати на кордони.

Що найбільше вражає під час читання шляхетських зошитів-наказів, але що не можна відтворити жодними уривками з тексту, це те, до якої міри ці шляхтичі є дітьми свого часу: