Читати книгу - "Спроба Павла Скоропадського"

6 грудня. Рада Міністрів протестує проти німецьких намірів залишити Шостку (там знаходився стратегічно важливий пороховий завод), вивчає «Проект про Вищу раду з транспорту в Українській Державі» та заслуховує доповідь міністра фінансів про прибутковий податок, який повинен сплатити колишній шах Персії (! – Д. Я.).

7—10 грудня. Уряд Української Держави ознак життя не подає – принаймні сьогодні про це нічого невідомо.

Відбувається засідання, яке стало останнім в історії цієї державної формації. Читаючи його, не можна позбутися враження – уряд діє так, нібито навколо нічого екстраординарного не відбувається. Або майже не відбувається. Судіть самі.

Питання 1—2 порядку денного: про законопроекти, розглянуті Малою РМ. Рішення: схвалити.

Питання 3: законопроект про «інспекцію праці». Ухвала: продовжити обговорення 16 грудня.

Питання 4: ухвалення кандидатури генерального хорунжого Гернгросса на посаду військового міністра.

Гернгросс Борис Володимирович. Народився 29 квітня 1878 р. в Полтавській губернії. Випускник Петровського Полтавського кадетського корпусу (1886), Михайлівського артилерійського училища (1899), Миколаївської академії Генерального штабу (1906, по 1-му розряду). Учасник Першої світової війни: начальник штабу 3-ої Донської козачої дивізії, командир 14-го Мітавського гусарського полку. В 1917 р. – генерал-майор, у грудні – командир «українізованої» військової частини. За часів УД – начальник Єлисаветградського військового училища, станом на 21 листопада – генерал-хорунжий. Учасник «Білого» руху – командир 14-го гусарського полку (1920) у званні генерал-майора. Після евакуації з Криму перебував в Галліполі: командир 3-го кавалерійського полку, 2-ї кавалерійської бригади. Емігрував до Югославії. В 1931 p. – командир 2-ї бригади кавалерійської дивізії, викладач Вищих військових курсів у Белграді.

Нагороди: ордена Св. Станіслава III ст. (1911/1912); Св. Анни III ст. (1913/1914). Помер 1943 р.[261]

Питання 9 порядку денного останнього засідання РМ УД: доповідь міністра внутрішніх справ щодо покриття видатків на утримання добровільних дружин.

Питання 11: клопотання міністра праці про асигнування 250 тис. карб, на утримання місцевих бірж праці.

Питання 12, останнє: «оголошення кандидатур» на урядові посади.

На залізничній станції Козятин начальник німецького штабу полковник Неш та невідомі нам представники Директорії підписують таємну угоду, згідно з якою німці взяли зобов'язання бути нейтральними, сконцентруватися у своїх київських казармах, вивісити на них білі прапори і не пручатися вступові повстанців до столиці.[262]

Того дня міністри УД ухвалили два документи такого змісту.

Перший: «Обсудив требования Директории, Совет Министров постановил сложить с себя полномочия и передать власть Директории. С. Гербель, С. Меринг, И. Кистяковский, В. Косинский, С. Петров».

Другий: «Всем, всем по учреждениям Украины. Всем войсковым частям и учреждениям. Я, гетман всея Украины, в течение семи с половиной месяцев все свои силы клал на то, чтобы вывести страну из того тяжелого положения, в котором она находилась. Бог не дал мне силы справиться с этой задачей. Ныне в виду сложившихся условий, руководствуясь исключительно благом Украины, от власти отказываюсь».[263]

Ще на другий день по перевороті, мабуть спересердя, нові господарі країни запроторили Петлюру до буцегарні. І вже 1 травня відпустили, причому гетьман особисто вибачився перед Симоном Васильовичем.

Надалі, впродовж травня, контакти між майбутнім могильником Української Держави та її творцем розвивалися цілком мирно. Того місяця Петлюра «кілька разів» відвідував Скоропадського, але про зміст їхніх розмов наразі нічого не відомо. Відомо хіба, що гетьман характеризував їхні тогочасні відносини як «гарні», а самого Петлюру характеризував як «чисту людину… в грошових відносинах», «щирим у своєму відношенню до України», відзначаючи при цьому його «надзвичайне честолюбство» та «демагогію».

Але тривала ця ідилія недовго. Спираючись на розгалужену мережу земств та на багатотисячну армію авторитетних у провінції земських діячів, Петлюра розпочав агітаційну антигетьманську кампанію. При цьому майбутній вождь Директорії вимагав від голови держави надати земствам 100-мільйонну позичку! Нищівна критика Петлюрою всіх заходів державного керівництва, практична підготовка ним антигетьманського перевороту призвели до арешту. Це сталося 27 липня.

Ситуація розжарювалася на очах. 29 липня невідомий зловмисник здійснив замах на міністра шляхів сполучення Бутенка. Наступного дня посеред білого дня, у центрі Києва був убитий Ейхгорн. «Довідавшись зі слів голови Ради Міністрів про цей випадок, Рада Міністрів одноголосно постановила – прохати голову Ради Міністрів і міністра закордонних справ зараз же передати від імені Ради Міністрів германському послові бар. Мумму її глибоке обурення від злодійства, котре вчинилося, і з почуттям глибокого жалю висловити бажання всього українського народу і уряду, щоб високошановний Україною генерал-фельдмаршал скоро вичуняв від страждань, котрі випали на його долю. Після цього,– читаємо в протоколі урядового засідання, – голова Ради Міністрів і міністр закордонних справ поїхали до барона Мумма для виконання доручення Ради Міністрів».

Петлюра перебував за ґратами впродовж майже 3-х місяців. На початку листопада низка