Читати книгу - "В океані"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Людов несподівано усміхнувся.
— Ми дали цей сигнал імітацією вибуху — відомою вам нічною пожежно-аварійною тривогою на доку. І тут важко переоцінити ту допомогу, яку подала нам Тетяна Петрівна.
Губи Ракитіної здригнулися, вона сиділа, не підводячи очей.
— Вона одразу повідомила нас, що пережила в кімнаті Шубіної. Незважаючи на тяжке нервове потрясіння, вона погодилася виконати відповідальне доручення. Правда, продумуючи її показання, ще нелегко було здогадатися, що сталося в кімнаті Шубіної перед приходом міліції. Не можна не відзначити, що немаловажну роль у наших логічних висновках відіграли спостереження мічмана Агєєва на місці злочину. Я маю на увазі трохи покривлене дзеркало і зсунуті з місць меблі…
Отже, логічно міркуючи, ми прийшли до висновку, що резидент, який був у кімнаті Шубіної, не пропустить можливості спробувати завербувати Ракитіну з допомогою знайдених ним персня і обривків знімка… Тетяна Петрівна знайшла в собі душевні сили провести на належному рівні розмову з шантажистом. Вона вдала, що згодна віднести на док бомбу — книгу, вручену їй резидентом. Вона діяла дуже сміливо й розумно, і ворогові навіть не спало на думку, що ми своєчасно знешкодили цю пекельну машину, перед тим, як Тетяна Петрівна ступила на палубу доку.
Потім відбулись одна за одною події: відома вам імітація вибуху у формі навчально-аварійної тривоги на доку, негайне радіодонесення резидента, висадка тієї ж ночі диверсійної групи із швидкохідного катера, закомуфльованого під рибальський бот, і, нарешті, арешт усіх учасників диверсії. Не вдалася й спроба вивести док з ладу в дорозі, чим хотіли поквитатися з нами джентльмени, які надто пізно зрозуміли, що їм не вдалося перехитрити нас…
Людов підвівся.
— Ще раз, товаришко Ракитіна, висловлюю вам глибоку подяку за вашу мужню поведінку в цій справі.
Таня хотіла щось сказати. Її губи скривилися, все вологіше блищали очі. Вона судорожно схлипнула, вибігла з каюти.
Мічман мимоволі підвівся.
— Почекайте, Сергію Микитовичу, може, так краще, — сказав майор. — Те, що вона пережила, не дуже легко перенести… Колишні добрі почуття її до Мекензі Форда…
Вони мовчали. Стало виразно чути, як цокає на перебірці годинник, булькає вода в умивальнику, дзюрчать за ілюмінатором хвилі.
— Що ж це за добрі почуття такі? — сказав, нарешті, через силу Агєєв.
— Так, мічмане, добрі почуття були, — відповів Людов. — І була дуже зіпсована, зла людина, що не посоромилася використати ці почуття. Жила собі радянська медична сестра, дуже молоденька, дуже запальна, працювала в дні Великої Вітчизняної війни на передовій лінії фронту. В госпіталі вона врятувала від смерті людину, яку знайшли тяжко пораненою серед визволених нами полонених фашизму.
Це був Кобчиков — Мекензі Форд, таємний агент однієї з іноземних розвідок. Працюючи в гітлерівському гестапо, Форд украв ім'я й прізвище Дмитра Васильовича Кобчикова, радянського офіцера — взятого в полон і страченого гітлерівцями. З документами Кобчикова Форда закинули в концентраційний табір, але йому не повезло, він був тяжко поранений під час повітряного нальоту, перед тим як табір захопила наша наступаюча частина.
Наші санітари доставили мнимого Кобчикова в госпіталь, наші хірурги повернули йому життя. Медсестра Таня Ракитіна дні й ночі проводила біля його койки, ходила коло нього. Їй, сердечній, хорошій дівчині, в ті дні він уявлявся мало не героєм.
Настав мир, і Мекензі Форд просто, мабуть, забув про цю пригоду воєнних років. Навряд чи думав він, що їхні шляхи коли-небудь зійдуться знову.
Та вони зійшлися. Форд уже не вперше переходив кордон, але того разу, направляючись на явочну квартиру в кімнаті Шубіної після важкого морського запливу, він зустрів Ракитіну, і ця зустріч виявилась для нього згубною. Почалася боротьба людських воль і пристрастей, що потягла за собою ту низку випадковостей, через які, як учить нас діалектика, прокладає собі шлях необхідність.
— Але ж, ви сказали, Форда того вбив його спільник? — глянув на майора Агєєв. — При чому ж тут Тетяна Петрівна?
— Тетяна Петрівна сама, певно, захоче з часом розповісти вам про те, як вона розправилася з диверсантом… — З ласкавою насмішкою дивились на Агєєва очі майора, і головний боцман почервонів, почав вдивлятися в перебірку каюти… — Скажу зараз одне: після того як, зрозумівши, з ким має справу, Ракитіна схопила утюг, і диверсант упав оглушений, вона вибігла, залишила двері напіввідчиненими. Тут я можу прочитати вам свідчення захопленого нами резидента фон-Клейста.
Він розстебнув польову сумку, вийняв з неї кілька написаних на машинці сторінок.
— «Тепер про те, як я вбив агента «Ф 96», — почав читати Людов. — Ні, я не знав, що його справжнє ім'я Мекензі Форд. Він жодного разу не повідомив мені свого справжнього імені. Я вбив його і не шкодую про це. Боже правий, як ненавидів я цього чоловіка! Він був злий і хитрий, але я виявився хитрішим…
Коли радянські війська зайняли місто, я, як уже свідчив раніше, почав працювати в рибальській артілі. Я скинув свою офіцерську форму, назавжди, здавалося мені, покінчив з гестапо. Я хотів прийти до пам'яті після того кошмару, який пережив на Східному фронті.
Я знав, росіяни не чіпають робочий народ. Колись я захоплювався рибальством як спортсмен. А що значить злигодні рибальського трудового життя в порівнянні з тим, що ми пережили, відступаючи з Росії?
Але я ще не знав тоді, що списки агентури гестапо перейшли до нових хазяїв.
Про це сказав мені агент, який перейшов кордон з боку моря… Так, уперше він теж приплив морем у спеціальному костюмі, оснащеному кисневим приладом. Його підкинули до лінії територіальних вод на швидкохідному катері, замаскованому під рибальський парусник, а далі він плив під водою, вийшов уночі в безлюдному місці…
Він повідомив мене, що відновлюються старі зв'язки, що резидентом тепер буду я, а моїм безпосереднім керівником він. Він провів тут тоді кілька днів, намітив дівчину з ресторану, наказав мені завербувати її, звелів мені знищити під час польоту льотчика Борисова, який саме готувався до випробування нового літака…
До речі, він був дуже досвідчений і навіть освічений, цей джі-мен — урядова людина, як вони з гордістю називають себе.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В океані», після закриття браузера.