Читати книгу - "Захребетник"

Розпрощавшись із Гарпагоном, він зайшов пообідати до малолюдної аустерії. Куховарили тут смачно, але обід був отруєний спогадом про чужий сон. Венатор не знав, чому самий спогад про зальот викликає в нього трепет. Приреченість? Безнадійність? Від сну смерділо, як від падла.

Сморід заважав насолоджуватися їжею.

— Завданнячко! — сказав він сам собі й криво посміхнувся. — Дано: ранок, цвинтар, два маги бачать чийсь сон. Питання: чий це сон? Хто може спати після світання на цвинтарі, неподалік від двох уже згаданих магів?

Відповідь була зрозуміла.

Сьогодні надвечір Фортунат Цвях збирався з’ясувати: чи правильно він розв’язав задачу?

— Пробачте, пане, але я змушений з вами не погодитися!

— Ви не праві, пане. Міркуйте самі: ви на моїй території, сонце зайшло…

— Але я маю свободу волі!

— Я не зазіхаю на вашу свободу. Мені доста лише дещиці крові.

— Але я не бажаю!

— На жаль, пане. Та ви не хвилюйтеся, втрата крові позначиться на вас у межах дозволеного. Що-що, а закони я знаю…

— На час Вальпургіналій оголошено мораторій на насильство!

— Читайте договір уважно, пане. Цвинтар від заходу до світанку — суверенна територія. Пільги некорінним, і все таке інше. Зрештою, я ж не на вулиці до вас чіпляюся!

— Ви спонукаєте мене до опору!

— Не рекомендую, пане. Опір може призвести до небажаних наслідків. Будь-який житель Брокенгарца знає, що склеп вампіра — його фортеця.

— Я — гість міста! На запрошення магістрату!

— Моє шанування, пане. Розпочнемо?

— Я — маг вищої кваліфікації!

— Це змінює справу. Профіль?

— Теоретична демонологія.

— Теоретик? Пане, це несерйозно. Дозвольте вену!

Фортунатові стало весело. На його очах друг дитинства Матіас Кручек, опинившись на цвинтарі раніше за венатора, але пізніше від заходу сонця, сперечався з балакучим вампіром. Розмова незмінно заходила в глухий кут. Судячи з аргументації сторін, це могло тривати до ранку.

Він не боявся за друга. Незграбний теоретик був не такий простецький, як думав багато хто, судячи з вигляду Кручека. Але й чекати, поки сперечальники втомляться, венатор не збирався.

— А два маги вищої кваліфікації — це серйозно? І якщо один із них — винятковий практик?

Почувши репліку, що називається, «із залу», вампір притьмом обернувся. Якби на місці венатора був хтось із брокенгарців, цвинтарний лорд зачув би його наближення заздалегідь. Але чи варто говорити, що мисливці на демонів — надто, коли їм приспічить, — уміють рухатися зовсім нечутно?

— Фарте! Як я радий тебе бачити! — вигукнув доцент.

— Доброї ночі, пане! — кровожер відзначався не лише балакучістю, а й увічливістю. — Ваш профіль, якщо неважко?

— Полюю на демонів. У вільний від списометання час.

— Що було жартом? Перше чи друге?

Замість відповіді Фортунат ляснув пальцями. Загострений кілочок, вирізаний з Populus Tremula (тополі тремтячої, чи просто — осики), зі свистом пролетів над головою вампіра. Уже що-що, а викликати імперативний кіл з таємного арсеналу учень Гарпагона Понурого вмів будь-якої миті.

Вампір погрозив венаторові пальцем.

— А оце — зайве. Такі люди, як ми з вами, — на слові «люди» він трохи затнувся, — вірять один одному без зайвих… Ну що ж, коли вечеря відміняється… Добродії, дозвольте відрекомендуватися! Реджинальд фон Тирле, інфернал некорінний, кровосмок. Еталон Брокенгарца, чиста одиниця!

Останнє було мовлено з відвертою гордістю.

Вампір, чесно кажучи, не вражав. Середнього зросту, з черевцем, мокрими від вечірньої роси залисинами на скронях, не блідий, а якийсь жовтавий… Він мало був схожий на шляхетну особу з титульною приставкою «фон», елегантну навіть у посмерті. Скоріше — крамар або шеф-кухар аустерії. Віддаючи данину моді, Реджинальд носив чорний плащ на червоній підкладці. Але плащ був куций, ледве сягав колін, а підкладка вилиняла від частого прання.

— Чиста одиниця? — не зрозумів Кручек.

Фон Тирле споважнів.

— Ось уже багато років я вірою й правдою слугую мірним еталоном усім вампірам Брокенгарца. Кількість крові, споживаної щомісяця, динаміка зростання здібностей, реакція на часник, нетопиризація з огляду на процес природного розвитку, — все це відповідає еталонній одиниці! Мій склеп перебуває під охороною держави! Певна річ, гості міста не зобов’язані знати в обличчя кращих людей курфюршества…

Цього разу «люди» далися йому без зусиль.

— Повірте, я не хвалько. Це мій обов’язок — повідомити вам про свою винятковість. А також дозвольте засвідчити вам мою щиру повагу. Конфлікт вичерпано, добродії! Наближається північ, — вампір загорнувся в плащ, маючи намір піти, — я мушу покинути вас і пошукати крові та видовищ…

Мисливець на демонів заступив йому дорогу.