Читати книгу - "Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Думав, буде довше і болючіше. Стихла. Схлипує і судомно здригається. Варто зараз сісти біля неї на ліжко, втерти сльози, обняти, поцілувати прохолодним, транзитним поцілунком…
Ні, неправильно зрозуміє, шмагоне по обличчю, а тоді – знову ридання, кликання мами. Хай охолоне.
Богдан вийшов зі спальні у кімнату, увімкнув електрочайник, що швидко захурчав, заздригався на журнальному столику. Залив окропом чайну потеруху в склянці, накрив її старою міліцейською газетою «Спокій народу». Най запариться та осяде.
Він любив цю норовисту, з гострим гонором, козу-дерезу. Він уздрів її ще в день, коли першокурсників посвячували в курсанти. Їх вперше одягли у форму, якою вони тішились і милувалися, не відаючи, як ця одіж обридне вже через рік-півтора. Форма робила всіх однаковими (вони її ще не перешивали, не приталювали, не підкорочували спідничок). На багатьох кітелі, штани, спідниці мішкувато висіли. Його молоде аспірантське око виділило, виокремило одну, з обличчя якої зіходило якесь урочисте, пронизливе світло і весняна теплінь. Вона весь час усміхалася, здавалося, що якомусь щасливцеві заадресована та посмішка. Та йому не вдалося впіймати її погляду.
Весь семестр він шастав коридорами під час перерв по всіх факультетах, але вона не потрапляла йому на очі. Вже подумав, що її відрахували як контрактницю, батьки якої не змогли заплатити за навчання. Вже став забувати. Тим більше, що дівчат в академії не бракувало, хоч вони складали тільки третину курсантів. А Богдан мав у гуртожитку окрему аспірантську гостинку, яку відремонтував власними руцями, вдихнув у неї скромний затишок, завжди мав каву і пляшку дешевого кримського шмурдяка чи золотоніського лікеру «Богдан»… А парубій який! Аспірант. Вважай, кандидат юридичних наук. Не занудний книгогриз, а динамічний, імпровізаційний інтелектуал. Донецький. Гожий. Ніс із маленькою горбинкою, тугий, м’язистий, як футбольний м’яч. Сексуальний. Харизматичний. Вроджений лідер. Революціонер. Відкрито розповідає про корупцію у президентському оточенні, насміхається над владою, розповідає анекдоти про перших осіб…
Вже він і забув про оте Диво в день посвячення у курсанти.
Та раптом заворушилася Академія: наступного тижня нас хоче відвідати новий прем’єр. У кожному кабінеті, в кожній аудиторії вішали портрети президента і прем’єра. Підфарбовували двері і підвіконня. Драїли до блиску підлоги. До їдальні завезли новий посуд і поміняли меню. Багатьом оновили парадну форму, особливо взуття.
Прем’єр завітав аж через два місяці. Все повторилося (опріч портретів, які так і висіли).
Нудний, сірий дядюша, постійно шморгаючи і обсипаючи аудиторію словами-каліками невідь-якої мови, виголосив кілька банальних істин про міліцію, як бойовий загін народу, про потребу реформ, про Росію, як стратегічного партнера і т. д. Богданова мама на це сказала б: «Хармани плів». Він запитував, що таке хармани? Мама не знала і тому пояснювала: через те й хармани, що ніхто не відає, що це таке. Довбак! Тундра![113]
А тоді Богдан обімлів! І мало не заволав від здивування і радості.
На сцену з оберемком квітів вихопилася… Господи, невже – Вона! Вона! Вона!
Зала зааплодувала не цьому недорікуватому сірякові із розкопок пізнього соціалізму, а граціозній красуні-курсантці, що вручала йому квіти.
Як вона продефілювала сценою! Як стрімко випиналися її циці! Як елегантно грала на ній казенна курсантська форма, яка, здавалося, придумана і пошита саме для неї, для її фігури.
Богдан притьмом кинувся за лаштунки, але його грубо перепинили охоронці прем’єра, відштовхнули назад. Він скипів, засвербіли тверді кулачиська, ще мить,… але блискавично спрацював розум: стоп! Буде біда!
Вимушено скособочивши обличчя, усміхнувся й одійшов до гурту курсантів, що стояли під стіною, бо бракувало місця.
Та до вечора уже знав, що Катерина Любінецька із села Теклівка на південній Вінниччині, бюджетниця, юрфак, група «А». Українка. Мешкає в гуртаку № 2. Кімната № 91.
Він кілька разів пройшовся коридором повз дев’яносто першу кімнату, що нічим не відрізнялася від інших, опріч… тут жила Вона. Мавка. Фея. Королева. Жива Барбі. Пенелопка. Юна Клеопатра. А кімнатина, як у всіх.
Наступного дня, на перерві між парами, Богдан з Краснодона розгледів Касю зблизька, і ніби відчув дурманно-солодку енергію її тіла, якусь всепоглинаючу магію дівочого єства. Він мав уже чотирьох дівчат (одну розпочав у Краснодоні, в десятому класі, двох, вже братих курсанток – в Академії), а ще йому охоче віддалася в перший же вечір землячка, четвертокурсниця з Університету культури, де співають і танцюють всі – від прибиральниці до ректора.
З Яриною він познайомився у потязі з Луганська до Києва. Прямо з вокзалу поїхали до нього в «барлогу». Дринькали першокласний, настояний на ялівці самограй її батька, рвали запечену Богдановою мамою індичку. Між факами[114] Ярина співала тремтячим, механічним голосом репертуар Ганни Герман.[115] Богдан назвав цю вечірку і безсонну, гарячковиту ніч «таємним зібранням молодогвардійців». Коли він збагнув, що Ярка одноосібно вирішила вийти за нього заміж – відрубав якір.
Богдася Багнат з Краснодона давно перестав бути шльоциком,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…», після закриття браузера.