read-books.club » Фантастика » Брама 📚 - Українською

Читати книгу - "Брама"

167
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Брама" автора Фредерік Пол. Жанр книги: Фантастика / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 69 70 71 ... 95
Перейти на сторінку:

— Якби ти був людиною, а не роботом, ти зрозумів би, — кажу я.

— Можливо, Робе.

Щоб повернути розмову назад у потрібне русло, я кажу:

— Правда, це відбулося давно. Я не можу зрозуміти твоїх запитань, які не стосуються цього.

— Я ставлю такі запитання, щоб подолати суперечність у твоїх словах, яку відчуваю. Ти говорив, що тобі було байдуже, коли твоя дівчина Клара спала з іншими чоловіками. Чому те, що вона переспала з Деном, аж так важить для тебе?

— Ден ставився до неї неналежним чином!

Господи, але це правда. Він покинув її, коли вона загрузла, як муха у варенні.

— Робе, це через його ставлення до Клари? Чи таки через ваші стосунки з Деном?

— Ні! У нас із Деном не було ніяких стосунків!

— Робе, ти казав мені, що він був бісексуалом. Що можеш розповісти мені про ваш політ?

— Мєчніков мав двох інших чоловіків для забави! Але, друже, я не був із ним, чесно. Ох, — відповідаю я, намагаючись говорити спокійним тоном, щоб приховати ту незначну зацікавленість у цій дурній бесіді. — Правду кажучи, він кілька разів загравав до мене. Проте я сказав, що мене це не цікавить.

— Робе, у твоєму голосі, — говорить Зіґфрід, — більше злості, аніж у словах.

— Бодай ти запався!

Тепер, визнаю, я по-справжньому розсердився. Я ледве стримуюся:

— Ти допік уже своїми дурними звинуваченнями. Звісно, я дозволив йому обійняти мене кілька разів, не більше. Нічого серйозного. Я просто задовольнявся, щоб згаяти час. Мєчніков подобався мені: здоровий гарний хлопець. Почуваєшся досить самотньо, коли… Що тепер?

Зіґфрід видає звук, наче прочищає горло. Ненавиджу, коли він перебиває мене, не перериваючи.

— Що ти сказав щойно, Робе?

— Що? Коли?

— Коли твердив, що між вами не було нічого серйозного.

— Господи, я не знаю, що я казав. Не було нічого серйозного, і все. Я просто бавився, щоб згаяти час.

— Ти не вживав раніше слово «бавився», Робе.

— Невже? А яке ж?

Я прислухаюся до власної луни, аналізуючи її.

— Здається, я сказав «розважатися». Що не так?

— «Розважатися» ти теж не говорив, Робе. Що ти сказав?

— Не знаю.

— Робе, ти сказав: «Я просто задовольнявся».

Я знову стаю в захисну позицію. В мене таке відчуття, ніби я раптом дізнався, що обмочився або що в мене розстебнута ширінка. Я виходжу за межі свого тіла й аналізую власні думки.

— Робе, що ти маєш на увазі під «задовольнявся»?

— Ну, — відповідаю я зі сміхом, щиро вражений і в той самий час здивований, — справжня обмовка за Фройдом, чи не так? А ви розбираєтеся. Мої вітання програмістам.

Зіґфрід не реагує на мою люб’язну ремарку. Він дає мені кілька хвилин перетравити інформацію.

— Добре, — здаюсь я. Почуваюся незахищеним та дуже вразливим, пускаю все на самоплин і живу цим моментом, наче він триватиме вічно, як для Клари у її миттєвому та нескінченному падінні.

Зіґфрід м’яко відповідає:

— Робе, мастурбуючи, ти фантазував про Дена?

— Я ненавидів це, — відповідаю я. Зіґфрід чекає.

— Я ненавидів себе через це. Точніше, не зовсім так, а скоріше зневажав. Бідний я сучий син, чорти б мене взяли, огидний збоченець, який дрочить і мріє про те, щоб його трахнув коханець його дівчини.

Зіґфрід чекає, поки я ше щось скажу, а потім говорить:

— Гадаю, Робе, ти дійсно хочеш поплакати.

Він має рацію, але я нічого не хочу казати.

— Хочеш поплакати? — питає Зіґфрід.

— Я б дуже хотів, — відповідаю я.

— Тоді, Робе, чому б тобі не поплакати?

— Якби ж я міг, — зізнаюсь я. — На жаль, просто не знаю як.

Розділ 24

Я крутився, намагаючись заснути, і помітив, що кольори на системі керування польотом, розробленій гічі, почали змінюватися. Це сталося на п’ятдесят п’ятий день польоту і на двадцять сьомий день після повороту. Упродовж усього періоду система керування світила яскраво-рожевим, а тепер на ній з’явилися завитки чистого білого кольору. Вони збільшувалися та зливалися.

Я наближався до місця прибуття! Я не знав, куди, але наближався.

Мій маленький старий корабель — смердюча, незручна та нудна домовина, у якій я самотньо огинався майже два місяці, — летів набагато повільніше за швидкість світла. Я розмовляв сам до себе, грав у ігри сам із собою і втомився від себе. Я перехилився, щоб подивитись на оглядовий екран. Він зараз розташовувався нижче, оскільки корабель почав гальмувати. Там не було нічого цікавого. А, так, там сяяла зірка. Там було повно зоряних скупчень, що здавалися мені незнайомими: півдюжини блакитних зірок, колір яких варіювався від яскравого до дуже різкого.

Одна червона зірка вирізнялася своїм насиченим забарвленням, але не сяйвом, скидалася на кавалок червоного вугілля

1 ... 69 70 71 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брама», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Брама"