Читати книгу - "Найкращий сищик та падіння імперії"

Я полегшено зітхнув.

— Добре що так, а то я подумав, що доведеться отруту розсипати чи чим там із кротами борються? То шпигун?

— Шпигун! Який повідомляє туркам про наші плани. Ми здогадувалися про його існування і раніше, але в нас не було доказів. Та під час останнього наступу ми захопили штаб однієї з турецьких дивізій і знайшли там докладний опис плану наших дій! Зі всіма деталями! Хтось, хто мав доступ до нашого штабу, передав інформацію туркам, і ми б зазнали болючої поразки, якби не наш звичайний бардак.

— О, то бардак може рятувати? — здивувався я.

— Інколи може. План зберігався у штабі фронту, і його мали доставити у війська безпосередньо перед наступом. Але сталося так, що спочатку план роздрукували з запізненням, потім частина кур’єрів заблукала, а частина зав’язла у горах, у дивізіях план не отримали і вимушені були діяти самостійно. На місцях атакували так, як їм бачилося. Турки ж готувалися зовсім до іншого, для них наші удари виявилися вкрай несподіваними, і ворогів було розбито, вони панічно відступили, завдяки чому ми і змогли захопити їхні штабні документи. Та це просто нам пощастило, бо якби наступ відбувався за планом, нас би було розгромлено. А головне, тепер штаб паралізований, ми не можемо планувати операції, бо боїмося, що про них також стане відомо ворогу. Тому нам потрібно знайти і знешкодити крота. Якомога швидше, бо за місяць сніг зійде з перевалів, дороги підсохнуть, і ми маємо атакувати далі. Іване Карповичу, допоможіть нам.

— Скільки людей у штабі мали доступ до плану наступу?

— Близько двох десятків. Командувач, його заступники, інші офіцери. Всі у званнях не нижче від полковника.

— Нічого собі! То ворог проліз дуже високо!

— Так, і це нас дуже хвилює. А також обмежує наші дії. Ми не можемо арештувати генерала чи полковника, не маючи залізних, дуже переконливих доказів! Ми не можемо почати перлюстрацію їхніх поштових відправлень, якщо в нас не буде хоча б якихось доказів можливої причетності офіцерів. Треба діяти дуже акуратно, точно і швидко. Тому я й запропонував вашу кандидатуру, яку підтримали, бо серед офіцерів штабу багато ваших шанувальників.

— У вас є хоча б якісь підозри?

— На жаль, ні. Я перевірив усіх офіцерів, що мали доступ до плану. Шукав якісь деталі в їхніх біографіях, які б могли підштовхнути їх на співпрацю з ворогом, але так і не знайшов.

— Мені потрібен список офіцерів, які мали доступ до плану.

— Так, ось він. — Демидко вийняв аркуш зі шкіряної теки.

— Окрім них, точно ніхто не міг добратися до плану? Може, якась друкарка чи ще хтось?

— Ні, чернетку плану писали вручну, потім набирав один із полковників на друкарській машинці. Далі план зберігався у сейфі командувача. Перед наступом його мали роздрукувати і розіслати, але з’ясувалося, що друкарок ніхто не попередив і вони розійшлися. Поки знайшли кількох, вони надрукували, але з запізненням. Потім іще сніг пішов, ну і дивізіям на фронті довелося діяти самостійно. Завдяки цьому ми випадково перемогли.

Тут прибіг Мельников.

— Іване Карповичу, у мене гаманець витягнули! Поки я ішов вагонами! Злодій десь тут! Він у потязі! Його треба знайти! Там усі гроші! — Капітан важко дихав і витирав піт.

— А куди це ви ішли, капітане? — спитав я.

— Куди? Куди... Ну, просто прогулятися, — невпевнено брехав Мельников. — Не має значення! Головне, що хтось витягнув мій гаманець! Іване Карповичу, допоможіть, там же і наші гроші на відрядження!

— Пане підполковнику, почекайте мене тут. — Я вивів Мельникова за руку до проходу, зачинив двері у купе. Показав капітану його гаманець.

— Капітане, він побуде у мене.

— Що? Це ви витягли? — спробував було обуритися Мельников. — Ах ви ж...

— Я витягнув! Бо вам не можна довіряти, ви зараз — раб спиртоузу. Тепер чекайте тут, поки ми завершимо розмову з підполковником.

— Але...

— Жодних але, — твердо сказав я і повернувся до купе.

— Що там? — поцікавився Демидко. — Можна сповістити жандармів на найближчій станції?

— Не треба, ми знайшли гаманець.

— Так швидко? Іване Карповичу, я вами захоплююся! — Підполковник аж у долоні заплескав, а я вкотре переконався, що людина бачить те, що очікує побачити. Якщо вже найкращий сищик імперії, то розплутує злочини вмить.

— Розкажіть мені про офіцерів із цього списку, — попросив я.

Демидко розповів про кожного. Нічого підозрілого, офіцери як офіцери.

— Ну, це ви мені розповіли про їхні офіційні біографії. А щось із того, про що не згадують в особистих справах? Жінки, карти, перегони і таке інше.

— Іване Карповичу, це ж така інформація, якою я не хотів би ділитися, бо...

— Пане підполковнику, уявіть терези. З одного боку на шальках неприємність від перемивання кісток штабних офіцерів, з другого — можливі поразки, втрати сотень і тисяч офіцерів та солдатів. Я ж цікавлюся не для роз’ятрювання власної уяви, а задля справи, справи важливої. До того ж ви можете бути впевнені, що