Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Хай там як, але країна продовжує обговорювати вибух гранати під стінами парламенту та його наслідки, не помічаючи однієї маленької, але дуже важливої деталі, яка куди більше пояснює зниження напруженості та зменшення обстрілів української території з боку сепаратистів. Насправді відносна тиша настала на «донбаської» лінії фронту відразу після того, як стало зрозуміло, що Володимир Путін зібрався до Нью-Йорка на Генеральну Асамблею ООН. За інформацією з Кремля, він збирається виступити на асамблеї і, напевно, хотів би зустрітися з Бараком Обамою. Ось для цього виступу й необхідна йому така тиша в Донбасі. З одного боку, ця тиша зменшить кількість звинувачень на адресу Кремля й особисто Путіна в тому, що він не зацікавлений у припиненні конфлікту. З іншого боку, сам Путін може шантажувати Європу і США припиненням цієї тиші, цього так званого перемир’я. Ясно, що російському президенту дуже хочеться домогтися припинення санкцій проти Росії, її керівництва та фінансових лідерів Росії, які є, по суті, фінансистами Володимира Путіна і спонсорами його політики по відношенню до держав-сусідів. Ясно, що найближче оточення Путіна «стомлене» від Донбасу і цієї невдалої «блискавичної» війни. Одначе головне питання сьогодні — наскільки від цієї війни втомився сам Путін? Якщо поїздка до Нью-Йорка виявиться для російського президента провальною, йому доведеться приховувати цю втому, якщо вона є, за черговою антизахідною й антиамериканською позою. Провал поїздки до Нью-Йорка напевно погіршить його становище в самій Росії, де вже достатньо незадоволених серед представників великого бізнесу. А значить, щоб переключити увагу народу й еліти Російської Федерації з внутрішніх політичних і економічних проблем на зовнішні, йому знову знадобиться ескалація конфлікту в Донбасі чи активізація російської участі в сирійському конфлікті. Або і те, й інше.
15 вересня 2015 року. Як правильно скласти «сирійський пазл» Путіна?Дивна радість зазвучала в соціальних мережах: мовляв, Путін активно поліз до Сирії, а значить, йому буде не до України. Спочатку подумав, що це наївні громадяни пишуть, які мріють про те, щоб Путін про Україну забув. Але ж ні! Громадяни ці — не завжди наївні, а деякі навіть під цю «добру вість» щось схоже на аналітику підкладають. Мабуть, щоб «добра вість» довше звучала.
Насправді пазл складається зовсім по-іншому. Точніше вся ця історія з активізацією військової допомоги президенту Садату від президента Путіна має зовсім іншу, навіть протилежну мету! Але давайте по порядку викладемо на стіл шматочки пазлів, які нам треба правильно скласти.
1. Тиша на лінію фронту, про яку стільки разів марно домовлялися українська влада з сепаратистами, прийшла 31 серпня, хоча обіцяна була на 1 вересня. Ну так, 31-го серпня на тлі цієї тиші голосно бахнула граната біля стін парламенту й виникло враження, що лінія фронту просунулася з Донбасу на вулицю Грушевського в Києві. Але нині нам важливішою є саме тиша в Донбасі. Хто міг наказати сепаратистам і їх російським помічникам-начальникам припинити вогонь? Тільки Кремль, іншого авторитету для них немає. Той, хто платить, той і замовляє «музику» гармат або в деяких випадках тишу.
2. Приблизно в цей же час надходить інформація про те, що Путін збирається виступити в Нью-Йорку на Генеральній Асамблеї ООН. І далі — президент РФ був би не проти зустрітися з президентом США. Або мовби випадково, або спеціально! Уся ця інфа йшла з Росії і то спростовувалася, то підтверджувалася пєсковими, лавровими та іншими держдіячами й політиками сусідньої держави.
3. Після тижня, щільно заповненного суперечками й коментарями політологів і аналітиків про підготовлюваний виступ Путіна в Нью-Йорку, через Босфор активно пішли в Середземне море військові кораблі російського флоту, навантажені технікою та зброєю. І президент Обама висловив занепокоєння. Після його «занепокоєння» Сергій Лавров спокійно сказав, що Росія підтримувала й підтримуватиме сирійського президента військовою технікою, зброєю та фахівцями.
«Російський фронт» на сирійській війні існував давно, але саме тепер зусиллями Кремля цю тему підняли у світовій пресі вище теми конфлікту в Донбасі і тим більше вище питання анексії Криму. Чому? Я думаю тому, що Путін хоче саме цього — щоб із ним вели переговори про Сирію, а не з приводу Криму й Донбасу. Він хоче, щоб Обама сам захотів із ним зустрітись і знову ж — аби почати домовлятися про Сирію, щоб Росія «пішла» з Сирії разом зі своїми кораблями, літаками, «ураганами», «ромашками» та іншою самохідною і несамохідною артилерією. Адже зрозуміло, що посилення позиції Асада подовжує війну і робить її ще більш кровопролитною. Посилення війни збільшує потік біженців, які через Середземне море намагаються дістатися Європи. Посилення потоку біженців загрожує Європейському Союзу поглибленням кризи, пов’язаної з біженцями, а це у свою чергу, б’є по позиціях США в Європі. Сполучені Штати навряд чи допомагатимуть Європі з розселенням сотень тисяч мігрантів, із забезпеченням їх допомогою та роботою.
Володимир Путін найімовірніше не говоритиме в ООН про Україну і вже точно не буде про Крим. Він говоритиме про Сирію та про «Ісламську Державу», тим самим підкреслюючи, наскільки ця тема важливіша й актуальніша за російсько-український конфлікт. Тобто мета посилення російської військової присутності в Сирії — зробити так, щоб Європа і США забули про Україну та Крим. У цій ситуації інформація про те, що деякі бойовики з ДНР і ЛНР разом зі своїми російськими «колегами» вирушили воювати до Сирії, видається дивно символічною. Практично це той самий фронт, де війна з боку РФ йде з однією спільною метою — зруйнувати Україну, зробити так, щоб Захід відмовився підтримувати українську державу, залишити Україну країною-інвалідом із ампутованим Кримом і Донбасом — у стані людини, що пережила інсульт.
Не думаю, що Захід цього не розуміє. Звичайно, Захід може вважати, що військова допомога Кремля президенту Асаду може зупинитися після виступу Путіна в Нью-Йорку. Але це станеться, тільки якщо Захід піде на поступки Кремлю. Адже Путіну важливо повернутися додому переможцем. Хоча б трохи переможцем. Цього скоріше за все не станеться, і тоді для початку російська армія в Сирії піде в наступ. До речі, й тиша в Донбасі втратить для російського президента своє політичне значення. І Кремль знову може заплатити виконавцям із ДНР та ЛНР за «музику гармат». І вона знову «заграє».
7 грудня 2015 року. Чому ми так багато знаємо про ворогів і так мало — про героїв?Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Майдану та війни», після закриття браузера.