read-books.club » Інше » Війна лайків 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна лайків"

177
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війна лайків" автора Емерсон Т. Брукінґ. Жанр книги: Інше / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 69 70 71 ... 85
Перейти на сторінку:
імунітет проти звинувачень у жорстокому поводженні з дітьми чи їхній експлуатації. Однак використання платформи тими, хто розповсюджував дитяче порно, було не лише юридичною проблемою – це був моральний імператив, проста згадка про який могла втопити репутацію компанії. У 2009-му Microsoft анонсувала безкоштовний сервіс під назвою PhotoDNA. Застосовуючи систему, дуже схожу на Content ID, PhotoDNA порівнював кожне запощене зображення та відео з великою базою даних і миттєво позначав будь-які збіги. Врешті цей інструмент перейняли всі великі платформи, фактично видаливши дитячу порнографію зі своїх соцмереж. Сьогодні ця таємна, санкціонована урядом США база даних містить понад мільйон зразків дитячої порнографії.

Окрім усунення порушення авторських прав та нищення дитячого порно, до середини 2000-х років компанії Кремнієвої долини все ще не надто переймалися врегулюванням висловлювань користувачів, чіпляючись за принципи невтручання першого покоління інтернет-першопрохідців. Однак коли населення Інтернету перевалило за мільярд, ці часи лишились у минулому. Платформи соцмереж заполонили дуже активні користувачі, половина з яких – американські підлітки. Величезна кількість користувачів, які потерпали від гормональних змін та надуманих драм, перетворювала Інтернет на порохову діжку. Бракувало лише іскри.

Вона спалахнула 2006 року, коли до Myspace, домінантної тоді соцмережі, приєднався симпатичний спортивний 16-річний Джош Еванс. Він любив музику Rascal Flatts та Nickelback, і його «заводили» пірсинг у язиці та покусування вух. Джошеві жилося складно. Його виховала матір-одиначка, яка розривалася між кількома роботами. Проте Джош не втрачав оптимізму. Його ціль була «познайомитися з чудовою дівчиною».

На жаль, Джош мав один недолік: він був несправжній. Журналістка Лорен Коллінз назвала Джоша «онлайн-чудовиськом Франкенштейна». Він був маріонеткою, створеною, щоб експлуатувати надії та вразливість однієї дівчинки.

Мішенню була 13-річна Меґан Майєр, яка (як і більшість підлітків) мала нестабільні взаємини з однолітками. Перейшовши до восьмого класу, вона посварилася з подругою, що жила неподалік. Матір цієї подруги, 47-річна Лорі Дрю, і створила Джоша, щоб шпигувати за Майєр і бачити, чи говорить та щось погане про її доньку. Дрю умовила 19-річного працівника своєї фірми та двох інших підлітків допомогти вести фейковий акаунт. Джош почав тепло спілкуватися з Меґан, дружити з натяком на флірт. Привабливий хлопець завжди ніби точно знав, що сказати дівчині, щоб зробити їй приємне. А як інакше? Адже творці Джоша добре знали дівчинку; колись та навіть проводила з родиною Дрю канікули.

Ці хитрощі невдовзі призвели до трагедії. Після того як Меґан посварилася з однокласниками онлайн, Джош раптом виступив проти неї, ставши на бік інших дітей і засипавши дівчину образами. Приголомшена Меґан відсахнулася від родинного комп’ютера і зачинилась у своїй кімнаті. Коли матір незабаром покликала дочку, 13-річна дівчинка уже померла: повісилася на батьковому ремені. Її згорьований батько знайшов останнє повідомлення від Джоша: «Ти – лайно, а не людина, і світ без тебе став би кращим».

Ця історія спричинила великий скандал. Дрю та її спільників звинуватили у змові, засудили, але потім виправдали. Їхні дії були надто незвичними, щоб очевидно порушувати якийсь із чинних законів. Невдовзі ситуація змінилася. Коли обрáзи почастішали і про онлайнові переслідування заговорили, десятки штатів ухвалили закони про «кібербулінг». Уперше багато американців були змушені задуматися про потенційно смертельні офлайн-наслідки онлайнових дій.

Для платформ соцмереж смерть Меґан Майєр також стала сигналом тривоги. Myspace тоді не зазнав серйозних юридичних претензій. З технічного боку, він був жертвою, зазначеною в судовій справі разом із Меґан, адже Дрю свідомо подала до компанії неправдиву інформацію. Однак, на думку простих людей, найбільша в світі соціальна мережа зазнала справжньої PR-катастрофи. Адже якби Myspace зробив бодай щось, можливо, дівчинка все ще була б живою?

Для Myspace смерть Меґан стала ударом, від якого не вдалося оговтатися. Для Кремнієвої долини це був сигнал, що «умови надання послуг» більше не галочка для заспокоєння нервових інвесторів. Ці користувацькі угоди мали стати новим типом закону, написаного приватними корпораціями, а не урядами, щоб регулювати спільноту безпрецедентного масштабу. Щоб бути ефективними, ці угоди мали проходити регулярну перевірку та оновлення, підводячи інженерів ще ближче до завдання «контролю» свободи слова. Бо якщо дозволити сотням мільйонів користувачів казати чи робити все, що заманеться, то у справу втрутиться уряд й ухвалить іще суворіші закони. Інакше кажучи, дозволяти справжню свободу слова фінансово згубно.

Серед компаній, яким судилося правити новим соціальним Інтернетом, – Twitter, Google та Facebook – виник нестійкий консенсус. Усі три компанії заборонили особисті погрози чи залякування, невдовзі дійшовши до накладання більш загальної заборони на переслідування. Усі, крім вільнодумного Twitter, заборонили сцени насильства та порнографію, що засвідчило загальну жорстку позицію проти оголеності. Ці правила виглядали просто, але простими не стали.

Twitter, де працювало багато ідеалістів, які колись заснували Blogger, мав на меті створити вільну платформу, ідеал прихильників сводоби волі. «Ми не будемо активно моніторити та цензурувати контент користувачів, за винятком окремих обставин», – стверджувала багаторічна програмна заява. Один керівник Twitter гордо описав компанію як «крило свободи слова партії свободи слова», нагадуючи всім, що це було місце запуску протестів та повалення диктаторів. За своїм задумом Twitter-акаунти були анонімні та фактично невідстежувані. Усі акаунти могли спілкуватися з іншими без жодних фільтрів.

Рай для свободи слова став ідеальною платформою не лише для швидкого поширення новин, а й для тролінгу. Графічні персональні погрози не були дозволені, але все інше – як-от повідомлення єврею про те, що гіпотетично з ним зроблять під час другого голокосту, – мало звичний вигляд. У найгіршому разі користувачеві Twitter міг загрожувати бан акаунта, але, як іронічно сказав один неонацист, достатньо кількох секунд, щоб створити новий. У результаті рай для свободи слова став, за словами одного колишнього співробітника, «принадою для покидьків».

Перший випадок тривалого переслідування у Twitter зафіксували у 2008 році, коли одна технічна блогерка місяцями зносила образи, погрози та стеження від низки анонімних акаунтів. А коли їй урвався терпець, один із засновників холодно відповів: «Twitter – це засіб комунікації, а не медіатор контенту». Роками, попри жалюгідний захист його умов надання послуг, Twitter залишався брутально ворожим місцем для жінок та небілих користувачів. І лише у 2013-му – в розпал масованої довготривалої кампанії переслідування членкинь британського парламенту – Twitter нарешті надав користувачам можливість прямо повідомляти про образливі твіти.

A через рік стався «Ігрогейт» – абсурдний скандал, початок якого поклали скарги нав’язливого колишнього бойфренда та протести через «етику в ігровій журналістиці». А завершилося все мільйонами образливих твітів на адресу розробниць відеоігор, фактично народженням політичного руху альтправих та розслідуванням ООН. «Свобода слова важить небагато, як і наша філософія,

1 ... 69 70 71 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна лайків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна лайків"