Читати книгу - "«Аристократ» із Вапнярки"

— Мені все одно, — сідаючи в електричку, кинув Грак.

У вагоні домовилися таки їхати на Довбичку. На думку Сідалковського, там не так людно і завжди кращі дівчата збираються. У Матвіївській затоці, як він запевняв Грака, в основному сімейні чи парочки з наметами.

— А вам, Грак, ні те, ні те не підходить. Чи не так?

Підійшов катер. Сідалковський, високо, як страус, піднімаючи ноги, здіймаючи фонтани піску, кинувся до причалу. Грак задріботів за ним. Стрибнув і повис на перилах.

— Піднімайтесь вище, моряки цього не люблять, — порадив Сідалковський, беручи Грака за лікоть. — А ви мені чимось подобаєтесь. Є у вас якась чисто людська покірність і прив'язаність, Грак. — Сідалковський подав п'ятнадцять копійок контролерові. — Ні квиточків, ні здачі не приймаємо. Папір на пляжі розкидати заборонено, а дрібні, як правило, губляться в піску для майбутніх нумізматів.

— Багато говорите, — сказала тітка-контролер і тицьнула Сідалковському здачу й два квитки.

Стояли на палубі мовчки. Спершись на поруччя, знічев'я дивилися, як катер повільно, але вагомо врізається в хвилі, розтинає їх навпіл. Обабіч носа легенько буруниться вода, тривожачи зеленаво-блакитну імлу. Сідалковський на мить забувся і уявив себе, певне, десь аж на екваторі. Пекло таки справді нестерпно. Грак відійшов у тінь.

— Ми ще будемо на капітанському містку! — гукнув Сідалковський.

Грак не реагував. Він, прийнявши наполеонівську позу, гордо стояв на палубі з піднятим комірцем свого крапленого піджачка з двобортною жилеткою і дивився у напрямку Франції. Величезна кепка, що трималась на його гладіолусних вухах, надавала йому вигляду циркача, який щойно закінчив виставу і, забувши зняти величезні черевики й кепку, кинувся на палубу катера, а тепер, коли той відчалив, згадав, що не переодягнувся. Такого костюма тут більше ніхто не мав. Усі були одягнені в шорти й теніски. Дехто розгулював у неймовірно яскравих купальниках, наче на виставці, демонструючи красу одягу й поз. Якийсь дженджик ходив у сорочці, обшлаги якої застромив у плавки, поруч з чорними окулярами і пачкою сигарет. На голові у нього гордо сиділо солом'яне сомбреро місцевого виробництва з войовниче загнутими догори крисами. Він хазяйським поглядом дивився на густо перенаселений пляж, де ліниво й розморено, як морські котики, лежали пляжники, показуючи свої достоїнства сонцю і людям.

Раптом катер закашлявся і затих. Біляві баранчики на голубих хвилях щезли, і суденце плавно почало наближатися до пристані, обвішаної старими гумовими шинами, ніби своєрідними сережками. Дівчина з червоними, попеченими, плечима й облупленим під сонцем носом, у тільняшці взялася за канат, розмахнулася і запустила канат, як ласо, на тупий металевий кнехт.

— Віддать швартові! — гукнув якийсь молодик і розсміявся.

Сідалковському все це нагадувало дитячу гру в капітанів.

— Ви ступили на вогненну землю, Грак, — зауважив він, знімаючи черевики і шкарпетки.

Пісок був такий, ніби його бог Саваоф підігрівав на сковорідці, а тоді взяв і розсипав по Довбичці. Босоніж іти несила. Сідалковський взувся знову і порадив те ж саме зробити Гракові, як приятелю і другові. Побрели в тінь. Грак, як і раніше, виділяв корисну для нього рідину у вигляді поту і мовчав.

— Слухайте, закрутіть краники, а то через хвилину ви вознесетеся до небес, — порадив Сідалковський, скидаючи штани. — А я такої розлуки без сліз не витримаю. І Чудловський про вас подумає дуже погано. Скаже, псякрев, від доньки відмовився.

Лягли під верболозами. Грак скинув піджачок, жилетку, а тоді люто почав висмикувати з штанів сорочку.

— Ви не так роздягаєтесь, Грак. Вас і цього треба вчити, що то домашнє виховання… Ні, ви мене розчаровуєте.

— А тебе, Сідалковський, гувернантка виховувала?

— Я за допомогою самовчителя виховувався, де, до речі, сказано, що перед тим, як скинути штани, треба розпустити пояс і тільки після цього спокійно знімати. Чуєте, Грак, спочатку спокійно знімайте труси, а тоді вже піднімайте сорочку на здоров'я.

Сідалковський красувався у своїх плавках. Вони в нього й справді були гарні і такі ж рідкісні, як двобортна жилетка Грака.

Роздягнувся нарешті й Грак. Ноги, як завжди, поставив нарізно і, взявшись у боки, полегшено зітхнув. Сідалковський глянув на нього.

— Наочне приладдя для студентів медиків. Чудесний екземпляр. По такій фігурі можна складати іспити з анатомії і не проситися в академвідпустку, — Сідалковський посміхався.

— Чого смієшся? — запитав Грак.

— У вас прекрасна фігура, Грак. Вам про це ніхто не казав? Даремно від вас Філарет Карлович відмовився. Жаль, що ви не показалися перед ним у такому натуральному вигляді. Скажіть, — зробив цілком серйозний вигляд Сідалковський, — ви не пробували показувати себе в медінституті? Мені здається, якщо ви збережете свої фізичні дані до старості, який-небудь Оксфордський університет уже сьогодні міг би з вами укласти контракт на чималеньку суму і придбати вас у майбутньому. Правда, вже у неживому вигляді. Якими, цікаво, ви брали б: фунтами стерлінгів чи нашими радянськими карбованцями?..

Грак, здається, почав до цього звикати. Він мовчки присів і занурив ноги в пісок.

Сідалковський ліг долічерева і, підперши руками підборіддя, оглядав пляж.

— Грак, ви помітили таку закономірність: на пляжі жінки завжди лежать на спині, а чоловіки на животі? У вас це не викликає ніяких атавістичних асоціацій?

Грак підняв голову і витер рукою піт, що заливав йому очі. В уяві постали Філарет Карлович, Зося. «Прокляття, — лаявся Грак, — я себе не нав'язую. Хто ту довготелесу візьме?» Він згадав останні хвилини в будинку Чудловських…

Грак підвівся, натяг свою грузинську кепочку і попрямував до дверей. На порозі лежав проклятий ним Султан у позі сфінкса. Ззаду, по той бік столу, стояв з ножем у руках причумлений Чудловський. На східцях з'явилась Зося у міні-спідничці. Кіт Досифей м'яко стрибнув на підлогу і почав тертися об Гракові ноги.

— Тату, таточку, не треба цього скандалу, — повисла на руках Чудловського Зося.

— Він, — Чудловський витяг руку з ножем і вказав на Грака, — він мені не зовсім подобається. І кепочка його теж. Такі кепочки не лікарі носять, а вурки у Києві, на Бессарабці.

— Тату, але кепку можна замінити.

— Скажімо, на капелюх, — додав Сідалковський. — Не в кепці щастя.

Зчинилась довга і виснажлива сварка. Потрібно було внести в цю напружену атмосферу розрядку. Сідалковський підійшов до столу і налив у фужер склянку води. Філарет Карлович закипав, як турецький чайник із свистком. Кришка почала підстрибувати, свисток — свистіти.

— Випийте, Філарете Карловичу, —