Читати книгу - "Червоногрудка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ракеле, ти не просто вродлива жінка. Ти дуже хоробра людина. Я просто хочу, аби ти знала, як високо я тебе ціную.
Браннхьоуґ не знав, як тлумачити її погляд, але скористався миттю, щоб схилитися до неї і поцілувати її в щоку. Реакція була двозначною. Вуста посміхалися, Ракель подякувала за комплімент, але очі були холодними.
— Вибачте, що затримала вас так надовго, Браннхьоуґе, — додала вона. — Вас, напевно, чекає дружина.
Браннхьоуґ вирішив, що дасть Ракелі деякий час на роздуми, про що недвозначно натякнув їй, але вона так і не зателефонувала. Замість цього йому несподівано надійшов запит з російського посольства. Росіяни вимагали відповіді, і Браннхьоуґ зрозумів, що своїм нагадуванням вдихнув нове життя в справу Олега Фьоуке-Гусєва. Шкода, шкода, — та якщо вже так сталося, чому 6 цим не скористатися. Він зателефонував Ракелі до ПВТ і розповів їй про розвиток подій.
Минуло кілька тижнів, і він знову опинився на Холменколлвеєн, в дерев’яному особняку, набагато більшому і похмурішому, ніж його власний. Цього разу Олег уже був у ліжку. Здавалося, Ракель почуває себе більш розкуто. Браннхьоуґу навіть вдалося звернути розмову на особисті теми і вельми доречно втрутити, що його стосунки з дружиною виродилися в платонічні, адже час від часу потрібно дослухатися не до холодного розуму, а до тіла і серця, — коли його перервав несподіваний дзвінок у двері, Ракель пішла відчиняти і провела у вітальню високого чоловіка, коротко, майже наголо стриженого, з налитими кров’ю очима. Ракель відрекомендувала його як колегу по СБП. Браннхьоуґу в цьому хлопцеві все не сподобалось: і як він урвав його мову; і що він був п’яний; і що він сидів на дивані і, як раніше Олег, витріщався на Браннхьоуґа, не кажучи ані слова. Але найбільше йому не подобалося те, як змінилася Ракель: вона просвітліла на лиці, збігала по каву і весело сміялася з його загадкових односкладових відповідей, ніби з геніальних жартів. І коли вона говорила, що забороняє йому їхати додому самому, в її голосі чулося справжнє занепокоєння. Єдине, що в цьому типові Браннхьоуґу сподобалося, було те, що він так само раптово пішов, і потім, почувши, як за вікном заревів його автомобіль, Браннхьоуґ вирішив, що хлопцеві вистачить люб’язності розбитися по дорозі. Але шкода, завдана розмові, виявилася непоправною, і Браннхьоуґу так і не вдалося повернути розмову в попереднє русло. Коли Браннхьоуґуже їхав додому, йому згадався власний давній постулат: чоловік вирішує, що зобов’язаний завоювати жінку з однієї з чотирьох причин. І найважливіша з них — їй подобається інший чоловік.
Коли наступного дня Браннхьоуґ зателефонував Куртові Мейрику і запитав, що це за довготелесий стрижений блондин, той спочатку дуже здивувався, а потім розреготався. Тому що це той самий хлопець, якого він, Мейрик, сам просив підвищити в званні і перевести до СБП. Іронія долі, звичайно, але доля попри всю свою іронію іноді залежить від головного радника Королівського міністерства закордонних справ. Помітно повеселівши, Браннхьоуґ поклав слухавку, насвистуючи, вийшов у коридор і дійшов до зали засідань менше ніж за сімдесят секунд.
ЕПІЗОД 61
Поліцейська дільниця, 27 квітня 2000 року
Харрі став на порозі свого колишнього кабінету і поглянув на білявого хлопця в кріслі Елен. Хлопець буквально уп’явся в комп’ютер і не звернув на Харрі жодної уваги, поки той не відкашлявся.
— То, значить, Халворсен — це ти? — запитав Харрі.
— Так, — відповів хлопець і запитливо поглянув на нього.
— Переведений із Стейнк’ера?
— Так точно.
— Харрі Холе. Я раніше сидів там, де зараз ти, лише в іншому кріслі.
— Воно зламалося.
Харрі посміхнувся:
— Воно завжди було зламане. Б’ярне Мьоллер просив тебе перевірити дещо у справі Елен Єльтен.
— Дещо? — недовірливо перепитав Халворсен. — Я тут три дні працював безвилазно.
Харрі сів у своє старе крісло, яке тепер стояло біля столу Елен. Уперше він побачив, який вигляд мав кабінет для неї.
— І що ти знайшов, Халворсене?
Халворсен спохмурнів.
— Гаразд, — сказав Харрі. — Ця інформація була потрібна мені — хочеш, можеш запитати в Мьоллера.
Обличчя Халворсена прояснилося.
— Ну звичайно, ти Холе з СБП! Вибач, що не зрозумів одразу. — Його хлоп’яче лице розпливлося в широкій посмішці. — Я пам’ятаю ту австралійську справу. Коли ж то було?
— Мені здається, що вчора. Але, як мовиться…
— Ах так, список! — Халворсен поплескав по стосу роздруків. — Тут усі, кого приводили до поліції, притягували до суду або засуджували за тяжкі тілесні в останні десять років. Більш як тисячу імен. Якраз це було зробити найпростіше, складніше з’ясувати, хто з них голиться наголо — цього в протоколах не пишуть. Будуть потрібні тижні…
Харрі відкинувся на спинку крісла:
— Розумію. Але в комп’ютер вноситься код застосованої зброї. Виокрем тільки тих, хто використовував ударну, і подивився, скільки залишиться.
— Я й сам думав запропонувати це Мьоллеру, коли побачив, який цей список довгий. Здебільшого ці злочинці використовували ножі, стволи або просто кулаки. Новий список буде готовий за кілька годин.
Харрі підвівся.
— Чудово, — сказав він. — Не пам’ятаю внутрішнього номера мого кабінету, але його можна знайти в довіднику. І коли наступного разу в тебе з’явиться гарна пропозиція, не бійся її висловити. Ми, столичні, не такі кмітливі.
Халворсен невпевнено засміявся.
ЕПІЗОД 62
СБП, 2 травня 2000 року
Дощ із самісінького ранку періщив по вулицях, і лише опівдні яскраві промені сонця раптом прорвалися крізь обложні хмари, і за мить на небі вже не було ані хмаринки. Харрі сидів, закинувши ноги на стіл, а руки — за голову, і вселяв собі, що думає про гвинтівку Меркліна. Але думки його вилітали у вікно і линули уздовж вимитих дощем вулиць, що пахли теплим мокрим асфальтом, уздовж залізничних колій, нагору схилом Холменколлена, де в тіні ялин де-не-де ще лежав сірими плямами сніг і де вони з Олегом і Ракеллю напередодні стрибали через розмиті весняні стежки, намагаючись не попасти в глибокі брудні калюжі. Харрі неясно пам’ятав, що у віці Олега і сам ходив на такі недільні прогулянки. Якщо це були довгі прогулянки і вони із Сеструнчиком стомлювалися, батько клав на нижнє віття ялиночок шматочки шоколаду. Сеструнчик досі вірить, що шоколадки ростуть на деревах.
У перші візити Харрі Олег з ним майже не розмовляв. Це було навіть добре — Харрі і сам не знав, що сказати хлопчикові. Спільна тема знайшлася, коли Харрі зауважив, що в Олега в «геймбої» є «тетріс», і безсовісно, безжалісно обійшов шестилітнього хлопчака більш ніж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоногрудка», після закриття браузера.