Читати книгу - "Зворотний бік світів"

пса, дорогою не зустріла. Проте здавалося, що хтось за нею слідкує, але ті очі не були злими, швидше наляканими, і зовсім не шкодили Мальві. Геть без оптимізму постукала у двері. І їй, о диво, відчинили одразу, навіть не запитуючи: «Хто там?» На порозі стояла дуже постаріла бабуся Горпина. Вона не стала лементувати на радощах, що бачить живою свою онуку, навіть не дуже здивувалася її приходу, бо то була її бабуся — завжди сильна та мужня. Вона міцно пригорнула Мальву, поцілувала в обидві щоки, тоді в лоба та повела всередину.

Сиділи в кухні, гомоніли. Бабуся завжди з радістю відчиняє двері, коли хтось стукає. Вона нікого не боїться, бо їй уже багато років, щоб когось боятися і тим більше в такий час. Та й хто прийде? Кому вона цікава? Хіба що випадковий божевільний. Але вони геть не страшні. Самі всього бояться. Якийсь час шастали квартирами мародери. Оті були небезпечні: і вбивали, і ґвалтували, і знущалися. Але світ продовжував валитися, і вони, напевне, загинули разом з ним.

Батьки Мальви та братик загинули. Мальва так мріяла хоч разочок побачити його. Лишилися тільки кольорові світлини, з яких беззубим ротом посміхається щасливе маля.

— Були люди, онучко, і не стало… То трапилося під час одного із землетрусів. Пішли з малям до поліклініки, медогляд, щеплення. Руйнації були такої сили, що частина мікрорайону була повністю знищена… На порох. А потім… Тиждень лив дощ, з блискавками та громовицями. І тільки зібралися служби розчищати завали, як повторні поштовхи. Тож… Не було кого і ховати, тільки оплакувати. Але й цієї можливості люди не отримали, бо лихо посипалося, як горох з дірявого лантуха. Горе та нещастя породили відчай… Відчай ковтнула паніка. І зрештою все перетворилося на байдужість. Ані любов, ані віра з надією, не говорячи про всі на світі релігії, найбільші та найрозкішніші меси, не рятували світ.

Бабуся побожно перехрестилася, зітхнула, звела вологі очі на онуку:

— Цей світ гине, Мальво, і тобі, очевидно, відома причина. І тому ти тут. Я чекала на когось із вас. Після зустрічі з Мороком та Птахою я зібрала сякий-такий нехитрий скарб та переїхала до Львова. Сказала Назару та Олі, що хочу допомогти їм із малим. Вони дуже втішилися з цього, бо давно кликали до себе. Ну, ти ж знаєш. А потім… Світ наче здурів.

— Що? Розмова з Птахою та Мороком? — Мальва уважно дивилася на бабусю. — Птаха говорила з вами? Якщо не секрет, про що?

— Не секрет, звісно. Вона прийшла саме вчасно. Перед нею до мене на гостину завітав Морок. Усе чіплявся до мене з розпитуваннями щодо проклятого, твого служки. Його цікавило, як я ним керувала. І, певно, не залишив би мене цей негідник живою, якби не Птаха. Він хотів убити мене, бо звинувачував у твоїй смерті. Птаха вчасно нагодилася. Ти б її бачила. Вона так ударила світлою кулею, що темний довго оговтувався. А потім Птаха спровадила мене на вулицю, узявши попередньо обіцянку з Мора, що той мене не чіпатиме: ані він, ані його служки. І він пообіцяв. Ох, яка це жінка! Справжній воїн. Я вийшла на вулицю, була налякана і збентежена після «розмови» з Мороком. Нарешті Мор та Птаха вийшли з хати. І я здивовано побачила, що вони одне до одного приязно посміхаються. Мор пішов, і Птаха почала розпитувати щодо проклятого, який допомагав тобі тікати зі світу темних. Колись дуже давно він зрадив свій рід, убив усю рідню, а згодом перетворився на найманого вбивцю, котрий занапастив власну душу і став через це проклятим. Чорна смоляна душа, якою він легко торгував і віддавав її за можливість прожити ще трішки, бо боявся померти, врешті змаліла до зернинки. Історії проклятих дуже схожі. Птаха запитала, чи не мав він при собі якогось кулона, оберега чи ланцюжка. Я показала їй персня, який знайшла в могилі проклятого. Птаха його впізнала. Вона плакала над перснем і шепотіла ім’я…

— Боривітер, — промовила Мальва.

— Так, Боривітер. Її рідний брат. Ти йому повернула душу, Мальво, дарувала можливість почати спочатку. Боривітер колись мав чималу родину: маму, сестру, багато тіток та дядьків, двоюрідних братів та сестер. Тато загинув у битві як воїн, а Боривітер залишився жити разом з мамою, жрицею Аратою. Мама хлопчини була вродливою жінкою і ще досить молодою. Закохалася, народила дівчинку… А Боривітер мов дурману напився. Ревнував малу до матері, йому все здавалося, що всі довкола його недооцінюють, зневажають, не люблять, а найбільше злився на матір, яка проміняла його на чужинця.

— І тоді він зрадив, так? — запитала Мальва.

— Так. Результат зради — спалене Оселище, убиті люди.

— Щось мені ця історія дуже нагадує, — криво посміхнулася Мальва, пригадуючи знищений Храм темного бога.

— Загинули всі, крім маленької дівчинки, яку врятувала Мара. Дівчинку звали Птаха. Боривітер — її рідний брат. Уявляєш, Мальво! Як вона здогадалася? Вона відчула це, щойно Мара розповіла їй дивну історію твого порятунку. Тому і прийшла до мене з розпитуваннями, бо то я Боривітра знайшла на проклятому цвинтарі та послала у світ Відтіні, щоб допомагав тобі.

— І Птаха, звичайно, усе брату простила, а потім пішла на могилу, запалила свічку і заспівала поминальну пісню? — Мальва чи то запитувала, чи то стверджувала.

Горпина погоджуючись кивнула.

— Так і було. А на прощання мені сказала, що надходять важкі та небезпечні часи і що мені слід триматися ближче до рідних.

— І тому, бабусю, ви тут?

— Так. І тому я досі не мертва, бо чекаю… Я знаю, що мені ще не час. Що відбувається, Мальво? Чому ти сама? Де Птаха?

Мальва скривилася і холодно відповіла:

— Птаха мертва. Темний світ повністю знищено. Усі світи приречені. І світ Єдиного Бога теж.

— Чим я можу допомогти?

Їй потрібен чистий та зручний одяг. Гарна біла сукня, у якій Мальва причимчикувала з Біловоддя, виглядала геть недоречною в помираючому світі.

Бабуся Горпина нічого не знала про існування у світі Єдиного Бога брами переходу. Але знала чоловіка, який міг щось про це чути.

— Тільки б він був живий, онучко! Він мешкає недалеко, на вулиці Шевченка, у старому двоповерховому будинку. Той пан колись до мене привозив на лікування свого сина. Виховував його без дружини, яка чогось від них пішла. Син став пити, і то сильно. Спинитися ніяк не міг. Традиційні лікарі не дуже допомагали. Тож мої травички та замовляння — остання надія на порятунок. Ми розговорилися. І він мені дуже