Читати книгу - "Аптекар"

— Деколи нам видається, що ми також кидаємо жінок, — він підступив до мене ближче. — Але це тільки запаморочення марновірних. Ми ніколи не здатні покинути жінку з власної волі, це трапляється тільки за бажанням жінки, яка нам навіяла такий рішучий намір. Бо таким було розпорядження Місяця. Місяць перетворив жінок на своїх слуг, вони слухають його, геть не задумуючись над наслідками своїх учинків. Я скажу більше. Ми наївно думаємо, що жінок запліднюємо ми, чоловіки. Але це дурниця. Насправді Місяць використовує нас у своїй потребі і тільки з однією метою: щоби чоловіки запліднювали жінок задля народження ще більшої кількості жінок. Річ у тім, що на Місяці живуть самі лише жінки. Земля ж — це велетенський розплідник для жіноцтва. Вони тут проїздом, їх тут ніщо не тримає. Як і кожного з вас, коли ви опиняєтеся у якій-небудь залузаній придорожній корчмі в очікуванні наступної брички. Уночі жінки роблять вигляд, наче сплять. Причому вони ще й намагаються розповідати нам свої сни, хоча насправді це ніякі не сни, а те, що з ними відбувається на Місяці, куди вони щоночі відлітають, залишивши в ліжку свою оболонку. Душа їхня випурхує, мов пташка із клітки, і тікає назад на свою батьківщину. Жінка посідає дивовижну здатність перебувати водночас у двох місцях — на Місяці й у вашому ліжку. Жінка має не одну, як ми, а дві душі. Згадайте, як церква тривалий час дискутувала, чи має жінка душу взагалі. Ха! А тут аж дві! Та, що вночі відлітає на Місяць, — це душа, що належить Місяцеві, вона значно сильніша за ту другу, котра зостається в тілі. Але, хоч вона й дуже слабенька, Місяць не має на неї впливу, не може її контролювати, допоки повернеться на світанку ота перша душа й поглине другу. Спробуйте поспостерігати за жінкою уночі — яке це ніжне беззахисне звірятко, як воно тулиться до вас, яким упокореним є його подих… А голос! Голос жінки вночі, це дзюрчання лісового струмка, сюркіт стрикоників і тремтіння фіялок. Коли ви спробуєте оволодіти сонною жінкою, то відчуєте щось ще незвідане і досі небачене. Відчуєте біля себе істоту, яка геть уся належить вам, і все її тіло, нап’яте, мов тятива, слухає кожен ваш порух, відповідає на нього — але так якось дивно, незвично, мовби у невагомості… Це тільки жінка може водночас і спати, і кохатися з вами. Але щастя це недовге. Лише до світанку. Щойно почне сходити Сонце, повертається власна душа Місяцевої доньки, і в ліжку опиняється знову дика неприборкана стихія, для якої ви тільки дурненький паперовий кораблик. Це жінки попридумували сонники, що є насправді закодованими священними книгами, в яких вони шукають відповіді на свої запитання.

Йоган зупинився над Амалією і поклав руку на її голову. Вона нічого з того, що він зараз говорив, не сприймала або не чула, вуха мала затулені, а очі заплющені. Писк мандрагори її зневолював.

— Жінки пильно бережуть свою таємницю, — Йоган говорив це, погладжуючи Амалине волосся. — Знаючи геть усе, жінка просто не може бути дурепою. І я розумію ваш подив, коли ви мені заперечите, назвавши цілу зграю знайомих вам дуреп. Але я вам поясню це дуже просто. Якщо котрась із них є дурепою, то це тільки така її роль, яку вона повинна зіграти для більшої різноманітності. Жінки виконують вказівки Місяця, свого мозкового центру. Властиво, Місяць — це суцільний титанічний мозок. І це він дає окремим жінкам вказівку бути ідіотками, пройдисвітками, стервами, хвойдами, вар’ятками з мокрою головою, повіями, нехлюями, ледацюрами, скандалістками, вертихвістками…

— …і феміністками, — встряв Франц.

— Що ти сказав? — здивувався Йоган. — Якими ще феміністками?

— А-а, та це такі чудиська, які з’являться років так за двісті, — засміявся Франц.

Йоган кивнув у його бік:

— Ви чули? Отакі тепер слуги пішли. Вони деколи знають щось більше за свого хазяїна. Але я продовжу. Єдиний можливий стан, коли жінка виходить поза межі впливу Місяця, — це стан сп’яніння. Алкоголь діє на жінку настільки сильно, що повністю міняє її єство. Але саме тому, що тоді жінка втрачає над собою контроль, а Місяць не може вже нічим їй допомогти, її мозкові здатності атрофуються. Жінка дуже швидко і легко може перетворитися на пиячку, бо перестане отримувати Місячну енергію. Така жінка вже нічого цікавого вам не скаже, пам’ять її цілковито стерта. Але значно цікавішою для вас може бути жінка, яка хильне з вами. Ось тоді й не ловіть ґав, а спробуйте розпитати її про стосунки з Місяцем. Досі ще жодна сп’яніла жінка цього не заперечила. Котра хитріша — може хихотіти, жартувати, баки забивати, а деякі так-таки вивалять правдоньку, аж вам мороз поза шкіру піде. А, до речі, ось що пише Джованні Бокаччо в трактаті „Ворон“. — Йоган узяв у руки книжку в сап’яновій оправі і зачитав: — „Жінки вдають із себе полохливих та соромливих істот. Глянути вниз із висоти не можуть — закрутиться в голові. Купатися в морі — живіт заболить. Вийти в темряві на вулицю — борони Боже, бояться духів, привидів, мари всякої. Миша пробіжить, вітер гупне віконницею, камінець упаде з даху — вони вже тремтять, бліднуть… Та коли їх чекає коханець, стають вони безстрашні, мов тигриці, й крадуться дахами серед ночі, попри озброєну сторожу, ба навіть через цвинтар, уперто прямуючи туди, де їх добряче відгецкають. Усі жінки мінливі, і не мають ані найменшої постійності. За одну годину встигають вони тисячу разів захотіти і сприкрити одне й те ж, за винятком любощів, бо цього їм хочеться завжди. Усі вони зазвичай самовпевнені й переконані, що все їм належиться, що вони варті найвищих почестей і найгучнішої слави, та що без них чоловіки не варті нічого. Господь святий знає, де жінка тримає напоготові сльози, щоби пролити їх за першим-ліпшим бажанням“.

Він відклав книжку, перехилив келих і, обвівши нас поглядом, промовив:

— Амалія — вершина мого мистецтва. Либонь, ви вже здогадалися, що витворив я її з мандрагори. Я! Сам!.. Ну, не зовсім сам, бо ось із ним. — Він кивнув на Франца, а той задоволено усміхнувся. — Вона ідеальна істота! Безвідмовна. Покірна. Добра. Нічого ніжнішого я у своєму житті не